Східний Париж (так називали столицю Азербайджанської Республіки в минулому столітті) займає понад 2 тисячі кілометрів уздовж південного берега Апшеронського півострова.
Розташування у вигляді амфітеатру, який каскадом спускається до узбережжя Каспійського моря, — ось, мабуть, головна географічна «фішка» міста. Сьогодні він вважається одним із найбільш стрімко розвиваючихся в економічному та промисловому плані. Навіть кількість населення Баку зростає величезними темпами — за останні десять років вона збільшилася майже вдвічі. Сьогодні в Баку проживає близько 4 мільйонів людей, із яких лише 43% азербайджанці.
Перша згадка про Баку датується 885 роком, проте заснована вона була значно раніше. Завдяки вдалому розташуванню у місці перетину міграційних та торговельних шляхів, благодатному клімату та паливному потенціалу Баку за всіх часів вважався ласим шматочком для завойовників.
Протягом дванадцяти століть за право називатися владикою міста боролися ширваншахи, монголи, перси та росіяни. А ви б залишилися байдужими побачивши сотні заповнених нафтою колодязів, з яких щодня можна видобувати по три тонни чорного золота? Недарма під час Другої світової війни Баку був основним стратегічним центром забезпечення паливом радянської військової авіації та бронетехніки.
У 1994 році тут було підписано 400-сторінковий Контракт століття — угоду про пайовий розподіл продукції глибоководних родовищ Азері, Чираг та Гюнешлі.
А ось перетворення міста на найбільший культурний центр сталося відносно недавно — більшість ультрасучасних будівель а-ля Дубай і Сінгапур були збудовані за останні три-чотири роки завдяки тим самим нафтодоларам.
