3,5 року у Барселоні: записки іммігранта

Три місяці редакція чекає обіцяну статтю, але то виною тому новонароджена дитина, який заповнює собою весь простір, то ти вже майже місцевий і переносиш всі «на завтра», але стаття пишеться довго. Тут рідко буває «на зараз», ніколи не буває «на вчора», зате майже всі – mañana. І це, до речі, чи не єдиний міф про іспанців загалом і про барселонцах зокрема, який зовсім навіть не міф.

Намагаючись зрозуміти жителів автономного округу Каталонія, столицею якого і є Барселона, потрібно засвоїти одне: каталонці – це не іспанці. Безумовно, туристу, котрий приїхав сюди на 10 днів (як і мені у свій час 6 років тому) цього не зрозуміти, не відчути. Але будьте неупередженими, аполітичними і, головне – не сперечайтеся: ви в «окремій країні зі своєю кухнею, традиціями і мовою.

До Олімпіади 1992 Барселона була одним з головних морських портів Іспанії, але не більше. Про Гауді тоді особливо ніхто не знав, а бики, паелья і фламенко – це не атрибути Каталонії, а швидше півдня Іспанії. Так, до речі, Барселона знаходиться не на півдні Іберійського півострова, як часто уявляє собі наш мозок, для якого слово «море» – синонім «півдня». Автономія знаходиться на північному сході, де межує з каталоноговорящими регіонами Франції.

Так ось, саме олімпіада та її безсмертний гімн у виконанні Фредді Меркюрі і Монсеррат Кабальє дали «чарівний пендель» розвитку інфраструктури міста та бренду «Барселона». До речі, «Барса» говорити не можна. Це типова помилка туристів, і саме так місцеві відразу можуть зрозуміти, що ви тут не живете. «Барса» – це тільки футбольний клуб, не більше.

Сьогодні Барселона – третій за відвідуваністю місто в Європі після Лондона і Парижа, і восьмий в світі. У 2017 році його відвідали 40 мільйонів туристів. Мандрівників тут так багато, що нещодавно місцева влада прийняли стратегію, що полягає у поступовому зниженні припливу туристів до 2020 року. На жаль, місцеві жителі старої частини міста відчувають масу незручностей із-за натовпів приїжджих – часто це п'яний дебош ночами і сміття. І це підвищує кількість кишенькових крадіжок в центрі міста, ніж, на жаль, також славиться Барселона. А головне – безперервно зростаючий приплив туристів підвищує ціни на житло для місцевих. Але, знову-таки, будемо відверті: без туристів не було б і горезвісного бренду «Барселона», і багато хто це теж розуміють.

Тут ідеальний середземноморський клімат, тепле вологе літо (+25-28), суха м'яка зима (+7-10). Це сприяє «життя на терасах» – без цього важко уявити собі Барселону. Сезон терас тут не закінчується ніколи. Добре, якщо у тебе є власна на даху свого ж будинку, а якщо ні – така обов'язково знайдеться у друзів. Ні, тоді ласкаво просимо у готелі, ресторани і кафе. Вгорі на дахах або внизу на вулиці, тераса – це стиль життя. Кількість кафе, барів і ресторанів тут – одне з найбільших на душу населення. Випереджаючи ваші думки, відразу розвію ще один міф, що іспанці весь час танцюють, співають і веселяться. Ні, звичайно, принаймні каталонці. Вони працюють, як і більшість жителів будь-якого великого міста.

Також завдяки клімату місцевим вдається круглий рік кататися на двоколісному транспорті. Мотоцикли, скутери, велосипеди, самокати, сігвеї – все йде в хід. Мотоцикли та скутери, звичайно, саме стандартне і дешевий засіб пересування – паркування для них скрізь безкоштовні, на відміну від авто. Таким чином місцева влада намагається знизити кількість шкідливих вихлопних газів.

Я переїхала до Барселони 3,5 роки тому. У 19 років я закохалася в Нью Йорк і вважала, що кращого місця для життя бути не може. Зараз мені 30, і я точно знаю – в Барселоні жити куди приємніше. Безумовно, я страшно ностальгую за рідним Києвом, сім'єю і друзями. Але тут дуже багато хорошого, без чого вже не уявляєш собі комфортне існування.

Барселона – дуже лояльний і толерантне місто. Тутешні бабусі не закочують очі при вигляді цілуються чоловіків, а діти, з дитинства привчені до різноманітності, не тикають пальцями в напівголих тіток з помаранчевими волоссям. Тут всім все одно, звідки ти, в кого віриш, як одягаєшся і скільки важиш. На своєму прикладі можу сказати, що ставляться до іммігрантів теж дуже добре. В моєму випадку адаптація пройшла дуже швидко і гладко, так як я стала частиною однієї величезної іспанської сім'ї.

Ще до переїзду я вивчила всю граматику іспанської в Києві. Але на місці зіткнулася з типовим зажимом іммігранта, коли як собака – все розумієш, а сказати не можеш. Менше року – і мова в активі. Благо, місцеві дуже радіють будь-яким твоїм спроб говорити на їх мові, навіть якщо ти їм об'єктивно не володієш. Ще один міф про каталонцах, який точно міф – це відмова говорити з тобою на іспанському. За майже 4 роки зі мною такого не було. Не скажу, що бути такого не може, але щиро не розумію, звідки ноги ростуть. Звичайно, як будь-який поважаючий себе регіон, Каталонія любить і береже свій перший офіційний мову. Без знання каталонського неможливо влаштуватися на роботу в державну установу. Але так і повинно бути в здоровому суспільстві, і приїжджі повинні це розуміти і поважати. Майже у всіх інших випадках обидві мови використовуються на рівних.

Я не так давно живу в Іспанії, але вже дуже звикла до простих речей: усміхненим незнайомцям і продавцям, говорити «доброго ранку» і «до побачення» водіям автобусів, і що правила руху і паркування дотримуюся не тільки я, але й мій «колега» по дорозі. Можна довго обурюватися, що податки на підтримку автострад в Каталонії найвищі, і що тільки в Каталонії хайвеї платні (у решти Іспанії безкоштовні), але факт залишається фактом – ці відрахування видно: дороги ідеальні не тільки для авто і пішоходів, але і для інвалідів та батьків з дитячими колясками. Думаю, не варто говорити про те, що останні дві категорії тут відчувають себе більш ніж комфортно: заїхати можна практично скрізь. Напевно, це вже давно не нововведення в сучасному розвиненому суспільстві.

Як я вже згадувала, іспанці, в основному, дуже відкритий і доброзичливий народ. Тут не прийнято звертатися на «Ви». Практично ні до кого, окрім як до прем'єр-міністра під час офіційних заходів. Звернення на «Ви» тут сприймається ледь не як образу: до людини старше тебе (що цілком логічно, скажете ви) – ти ніби навмисне підкреслюєш його вік; до персони молодше – це майже точно означає, що ти ставиш себе вище і підкреслюєш дистанцію. Мені було дуже складно навчитися «тикати» батькам чоловіка, але іншого варіанту тут просто не існує. Тепер я вмію «тикати» всім – продавцям, випадковим перехожим, офіціантам, колегам, викладачам і навіть 90-річної бабусі. При цьому, коли мені «тикає» український продавець в українському магазині, я це категорично не сприймаю. Ми ж не знайомі навіть!

У нашій сім'ї прийнято обідати разом щонеділі. Мені це дуже подобається, тому що в Києві мої батьки теж завжди влаштовували недільні обіди. За обідом можна обговорювати все: від політики до какашок. І відкиньте сарказм: нічого поганого в цьому немає. На Різдво, крім Санти, приходить місцевий персонаж – поліно Cagatio, яке «какає» подарунками, а фігурка какающего людини caganer – це взагалі must have сувенірних покупок на різдвяних ярмарках. Тут це символ здоров'я та багатого врожаю.

Повернемося ж до обіду. Обідати тут прийнято пізно (в 14:00 в будні дні, в 15:00 у вихідні) і довго, обговорюючи при цьому всіх і вся. Звикнути до місцевого графіком їжі мені спочатку було дуже складно: іспанці їдять 5 разів на день, як діти у дитячих садках – з обов'язковим другим сніданком та полуднем. Випити келих вина або пива за обідом, навіть якщо ти працюєш економістом у департаменті фінансів міністерства культури, – не те що не проблема, а обов'язковий ритуал. Очевидно, що вечеряють іспанці теж пізно: вдома близько 21:00, в ресторани підтягуються до 22:00. Раніше ресторації просто закриті (в туристичному центрі інші правила, звичайно. Мало який турист готовий харчуватися з іспанської графіком).

Всупереч загальній думці, ми не їмо тут паелью кожен день і не п'ємо сангрію замість води. У нас, наприклад, паелья (яка родом з Валенсії) тільки по неділях, у свекрухи. А багато місцевих їдять її раз в місяць, якщо не рідше. Сангрія – це взагалі для «гирі» (так місцеві називають туристів). Основні напої – вино і пиво, причому, на мій подив, пиво на першому місці.

У Каталонії люблять їсти tortilla de patata (яєчню з картоплею), patatas bravas (смажена картопля під гострим соусом), pan con tomate (хліб з оливковою олією і сіллю, натертий стиглим помідором), butifarra (традиційну каталонську сосиску), fideuá (паелью, де замість рису – вермішель), allioli (часниковий соус), calçot (особливий вид цибулі). На десерт – crema catalana (каталонський крем) і churros (трохи схоже на наш «солодкий огірок»). До обіду прийнято неспішно випити вермут, а влітку в спеку – horchata (рослинний аналог молока з рослини «чуфа»).

Після обіду іспанці не сплять сієсту за три години, хоча і мріють про неї. У більшості місцевих звичайний офісний робочий графік і годину на обід за розкладом. Тим же, кому пощастило «відхопити» на трапезу дві години, можуть подрімати так звану «сієсту Сальвадору Дали»: цей каталонець ставив металевий піднос біля ліжка, а в руках тримав ложку. Як тільки він провалювався в сон (хвилин через 20), ложка падала, художник прокидався від гуркоту і починав творити. Кінець.

Тим не менш, сон – важлива частина життя іспанців. Може, тому всі вони старіють «красиво». Особливо місцеві жінки: чим старше вони стають, тим вони красивіше, ухоженней і стильний. При цьому, молодь цілком середньостатистична європейська, особливо не парящаяся з приводу зовнішнього вигляду. Кількість хіпстерів на квадратний метр Барселони зашкалює рівно так само, як і ЛГБТ-представників. І барселонцы цьому дуже раді: бути в епіцентрі боротьби за права сексуальних меншин, жінок, старих, дітей, тварин і рослин – улюблена справа.

Звідси і мало обмежень і правил, кому і куди ходити. 85-річні бабусі-подружки без проблем сидять на терасах кафе і п'ють вермут з кока-колою, а новоспечені батьки можуть без докорів совісті прийти в ресторан з новонародженим, щоб відсвяткувати день народження собаки. Собак тут, до речі, дуже люблять: за моїми спостереженнями, тут вони у кожного другого, і я не перебільшую.

Звичайно, дітей люблять ще більше. Будь-який перехожий нахиляється до візка, щоб ближче розглянути Вашої дитини, повідомити, що красивіше дитя ще не бачили. Обов'язково запитають, скільки пупс важив при народженні, як звати, як їсть, а якщо у самих є діти-онуки – готуйтеся до діалогу, коротше. Багато хто навіть намагаються доторкнутися до дитини, але це я припиняю.

Декрети в Іспанії короткі – 4 місяці, якщо пощастить і совместишь з відпусткою 5. Потім або ясла, або бабусі-дідусі. Але частіше ясла. У бабусь-дідусів у 60 років цілком ще активна особисте життя. Мені в цьому плані пощастило (або не пощастило): так як я тв-журналіст-фрілансер, я сама собі режисер у своєму декреті. Обов'язковий дитячий сад починається в 3 роки. Варіант «моя дитина не готовий йти до школи у 6, піде в 7» тут не працює, дитсадок в 3 і крапка. Потім він плавно «перетікає» в школу, частіше – в тій же будівлі. Установи ці тут державні та приватні, але обидва варіанти – платні.

Іспанія займає третє місце в світі за якістю медобслуговування. Каталонія, наприклад, займає одне з лідируючих місць у світі за кількістю медичних інновацій. Але це, на жаль, не вирішує проблеми довгих черг: візит до дерматолога в поліклініці можна чекати місяць, до ендокринолога – три. Ліки за рецептом коштують копійки, в буквальному сенсі. Державне страхування обов'язково і безкоштовно для всіх резидентів. При цьому, якщо є загроза життю або потрібна термінова операція – безкоштовно прооперують і нерезидентів, та нелегалів.

Приватна страховка коштує від 70 до 90 євро в місяць. З нею тобі доступні найкращі госпіталі та лікарі. Перевірено на собі під час ведення вагітності і пологів.

Іспанці – дуже законослухняні громадяни. Для них слово «не можна» має одне значення – «не можна». Не можна паркуватися в недозволених місцях, не можна говорити по телефону за кермом, не можна виносити сміття вдень, тільки між 20:00 і 22:00 (правило працює лише в Барселоні), не можна поливати квіти на балконі в недозволений час. Належний час – з 10 вечора до 8 ранку. Якщо ти йдеш вздовж будинку, а з балкону 4 поверху капає вода з горщика з твоїм алое (як же вони тут люблять алое!) – можна сміливо поскаржитися в мерію і порушника оштрафують. Бардак! Так як для мене слово «не можна» має кілька відтінків, я часто порушую тимчасову сітку зволоження квітів, за що мій чоловік погрожує інквізицією.

Ну і головне: в Барселоні дивним чином поєднуються морський клімат і гірський ландшафт. Тут є багатокілометрові пляжні зони для любителів водного відпочинку і одні з кращих гірськолижних трас всього в 150 км від міста. Тут знайдуть притулок як цінителі музеїв і парків, так і любителі якісного різноманітного шопінгу.

Взагалі, я завжди вважала, що люди, які живуть біля моря, за замовчуванням щасливішими. Так воно і є.