Тбілісі — місто кохання та дружби

З часів, коли мій батько тут проходив військову службу в армії, і дотепер, коли мені пощастило побувати в цих краях, у моєму серці вже встигла зародитися любов до цієї мальовничої країни і повага до цього Великого народу.

Отже, друзі, я запрошую вас зі мною в подорож містом Тбілісі. Це найбільше місто Грузії, яке є «стольним градом», розташоване між Європою й Азією на березі річки Мткварі (Кура).

#blogcut#

Згідно з легендою, ще в V столітті підстрелений під час полювання царем Вахтангом Горгасалі фазан зварився в гарячому джерелі. Медичні властивості джерел і їхнє стратегічне розташування послужили причиною заснування на тих землях міста з гарною назвою Тбілісі (у перекладі — «тепле джерело»).

Утім, і не знаючи легенди, я міг би припустити, що місто назване саме так у зв'язку з надзвичайно теплим і доброзичливим прийманням гостей місцевими жителями.

По дорозі в готель таксист повідав мені і моїй супутниці про найкращі заклади, де можна покуштувати грузинські хінкалі, про головні визначні пам'ятки і навіть повіз нас довшим маршрутом, щоб ми змогли більше побачити, не взявши при цьому з нас додаткової плати.

Вулиці Старого Тбілісі

Згадуючи захоплені розповіді батька та друзів-мандрівників, ми в першу чергу вирушили на променад Старим Тбілісі. Визначні пам'ятки Старого міста огорнули нас подихом давнини. Немов паралельний світ, на диво гармонійно, з ними межувала сучасна інфраструктура.

Старі двоповерхові будівлі замінювали блискучі проспекти. Але і це не створювало ніякого дисбалансу, ніби інакше й бути не могло. Пахощі свіжого хліба в тандемі з ледве відчутним запахом диму дарували нам нові відчуття, бентежні емоції.

Вежа з годинником Резо Габріадзе й Анчисхаті

Потім ми опинилися в країні казок, побачивши годинник Резо Габріадзе. Дивовижна асиметрія цієї будівлі чудово поєднується з розташованим поруч візантійським шедевром, унікальною базилікою Анчисхаті V століття.

На вершині вежі, на маленькому балкончику, а також біля її підніжжя час від часу відбувається ціле театральне дійство механічних ляльок. Побачивши таке, усміхнеться кожен, хто проходить повз...

Перекошеність вежі і швеллер, який підпирає будівлю, — не більше ніж творча задумка. Вежа стійка і міцна. Але поки нам не розповіли, ми сумнівалися в цьому.

Резо Габріадзе, який є режисером безлічі фільмів, у тому числі знаменитих «Міміно» і «Не горюй», за сумісництвом художник, письменник, театральний режисер, лялькар. Саме він 1981 року заснував перший ляльковий театр у столиці. А розташований він якраз навпроти Вежі з годинником. При перегляді вистави у моєї супутниці очі горіли тим же захопленням, що й у шестирічної дівчинки, яка сиділа поруч. Тому я зворушувався відразу двома діями: на сцені і реакцією в залі.

Міст Миру

Так непомітно захід сонця забрав у нас фарби денного міста, але підказав, що настав час романтиків.

Магія Мосту Миру полягає в тому, що в нічний час, проходячи цей 156-метровий тунель, перебуваєш під закріпленим на каркасі склом. Чарівним чином він реагує на наше пересування. Дуже символічно і красиво, у темряві Міст Миру освітлював наш шлях. Потрапити на міст можна як з боку вулиці Іраклія II і парку Ріке, так і з набережних бульварів.

Незважаючи на те, що втома була дуже приємною й очікуваною, потрібно було набратися сил для другого дня знайомства зі старим Тбілісі.

Мтацмінда

Уранці легко був визначений маршрут. Місцеві жителі завжди раді підказати, що нам іще треба побачити і пережити. А якщо треба, можуть і показати особисто дорогу, супроводжуючи прогулянку ненав'язливою та приємною бесідою.

Отже, ми в парку розваг на горі Мтацмінда. А потрапити на гору можна за допомогою канатної дороги, що саме по собі вже маленька пригода. Особливо для такої боягузки, як моя кохана. Вийшовши з кабінки, ми захопилися панорамою Тбілісі біля наших ніг.

На схилі гори розташована церква Святого Давида. Навколо церкви з 1929 року існує пантеон «Мтацмінда», де поховані видатні люди Грузії.

Тифліські лазні

Після чергових піших походів просто необхідно було відвідати знамениті грузинські лазні, які славляться своїм надзвичайно розслаблювальнвим і збадьорливим ефектом.

«Зроду не зустрічав я нічого розкішнішого за тифліські лазні», — писав у своїх мемуарах Пушкін. Саме ця цитата вигравірувана на старенькій табличці при вході в царство сірчаних джерел.

Нам були запропоновані різноманітні види масажів: більш витончений і дорогий масаж-пілінг з медом або кавою та класичний, який, утім, нічим не поступається першому.

Звісно, моя подруга вибрала перший варіант, я ж — другий. Наш захват був безмежний, відчуття повторного народження на світ.

Потім ми випили трохи чаю і вирушили гуляти, запланувавши відвідати, нарешті, святу святих для будь-якого гурмана — ресторан з національною кухнею.

Ресторан «Алані»

Гуляючи неподалік від центрального району Абанотубані, де і розташований комплекс лазень, ми й знайшли це затишне містечко. Добряче зголоднівши, ми замовили ситні хінкалі з грибами.

Поки ми визначалися з сортом вина, люб'язна офіціантка принесла нам карафу з червоним домашнім вином, яким нас вирішили пригостити панове за сусіднім столиком.

На перший погляд це може здатися дивним людям іншої ментальності. У Грузії ж звичайна річ принести до ресторану 5-6-літрову баклажку з домашнім вином і просто попросити офіціанта наливати його для своєї компанії та на прохання для гостей, виключно як частування.

Грузини — дуже щедрий і щирий народ. Подібні жести йдуть від щирого серця, тому й на думку не спадає відмовитися. «Гість — це посланець Бога», — говорить народна приказка. Тим більше, що стосується вина, то навіть Омар Хайям дізнався б чимало нового від будь-якого грузина.

В результаті, виходячи з кількості їжі на столі, наша скромна вечеря перетворилася на маленький царський бенкет. Любителів влаштовувати свято для живота дуже порадують і порції страв.

Атмосферу нестримних веселощів підживлювала жива музика і спів усіх присутніх. Над ранок ми повернулися додому...

Фортеця Нарікала

Не хотілося думати, що це останній день, не побоюся сказати, райського відпочинку. Але цей день тільки почався, промені сонця розбудили нас, увірвавшись у нашу сонну обитель через нещільно прикрите шторою вікно.

Ми взяли курс на фортецю Нарікала, де живе дух різних епох. Перша згадка про неї зафіксована вже в IV столітті. Близького до сучасного вигляду тбіліської цитаделі фортеця набула у XVII—XVIII століттях, але землетрус 1827 року завдав їй непоправної шкоди.

У 1990-ті була відбудована церква св. Миколая, яка існувала на території фортеці у XII столітті. Дістатися до неї можна, прокотившись на фунікулері. З висоти відкривається чудовий краєвид на Тбілісі. Зокрема, на вищезгаданий Міст Миру, річку Куру, парки та райони міста.

Недарма я закінчив розповідь саме на цій фортеці. Адже саме тут я сказав ті головні слова загадковій дівчині, яка поділила зі мною радість перебування в місті, котре завжди буде теплим, навіть незважаючи на дощі і морози.

Авіаквитки Київ − Тбілісі