Джарилгач + Альошківські піски: готовий маршрут

Острів Джарилгач (Джа) розташований у Херсонській області та є найбільшим островом нашої країни, з неймовірними видами, флорою та фауною. За останні роки за останні кілька років за островом закріпилося звання українських Мальдів, що приваблює туди все більше туристів.

Як дістатися?

З Києва до Херсона регулярно ходить Інтерсіті+. Важливо вибирати поїзд із вечора, щоб уже вранці бути у Херсоні. Виділили кілька годин на огляд визначних пам'яток міста та можна вирушати на автовокзал. Нам потрібний автобус Херсон – Раденськ (ходять за розкладом), далі від селища Раденськ до Національного природного парку «Олішківські піски» потрібно подолати ще 10,5 км. Це приблизно 1,5 години шляху.

У цьому напрямку краще спіймати попутку, якщо хочеш зберегти свої сили. Нагадаю, що Альошківські піски є єдиною пустелею в Європі, саме тут можна сфотографувати неймовірні види піщаних дюн. Назад вирушаємо тим же маршрутом до селища Раденськ і сідаємо на автобус до Скадовська, час у дорозі приблизно 1 годину 10 хвилин трасою Е97.

Скадовськ

Скадовськ – це наша перша зупинка, тут ми ночуємо та насолоджуємось вечірнім містом. На booking.com можна знайти багато варіантів для зупинки. Вранці вирушаємо на центральний пірс - звідти за розкладом відходить пором на острів Джарилгач, особисто ми не встигли на пором і вирушили на катері (ходять у міру завантаженості туристами, ціна договірна, але на поромі дешевше в рази). На катері ми пливли приблизно 30 хвилин Джарилгацькою затокою, катер висадив нас неподалік маяків.

Вперше я побачила настільки красиве і мальовниче місце. Старий маяк на острові був зведений у 1902 році. Вся конструкція маяка була виготовлена в Парижі, а архітектором його є сам Ґюстав Ейфель, той самий, який збудував Ефелеву вежу. Наш табір ми розбили за 500 м від маяків. Неподалік нас жили люди в наметах. Вглиб острова ми ходили по дрова, а біля маяків набирали в джерелі питну воду. Всі продукти ми купили у Скадовську, на острові немає магазинів та маркетів.

Єдине місце, де можна перекусити - це ресторан-яхта «Плакуча верба», який припливає щодня для туристів (ціни завищені, і як на мене антисанітарія повним ходом!), готували ми самі на багатті з тих продуктів, які купили у Скадовську. Перша ніч виявилася дуже веселою, коли ми знаходилися біля багаття, з кущів почали виходити дикі кабани, дуже страшно було через їхні габарити (120 – 150 кг). Гості прийшли до нас на запах їжі, пізніше виявилося, що прийшло все сімейство, включаючи маму, тата та дітей, кабани виявилися не такими вже й дикими і згодом ми з ними навіть обіймалися.

Вночі прийшли косулі і намагалися стягнути нашу їжу (підвішували на дерево). Як виявилося, козулі не такі привітні, як кабани і близько до них не підійдеш. Наступного ранку ми вирушили вглиб острова, знайшли озера з трояндою сіль, неймовірною рослинністю та зграями козуль. Гуляючи околицями, ми зрозуміли, що час іде і треба йти далі островом.

Джарилгацька коса

Наступною нашою локацією була Джарилгацька коса. Рано вранці наступного дня ми зібрали табір і вирушили в дорогу. Загальна протяжність маршруту становила 46 км - йти піском неймовірно важко, але ті види, які відкриваються на середині острова того стоять. Я ніколи в житті не бачила такого красивого узбережжя. По дорозі ми періодично віддалялися від узбережжя та спостерігали за дикими тваринами.

У місці, де острів звужується і починається коса, живе чернець пустельник, він є єдиним мешканцем цього острова. У планах ми мали зупинку в нього, але при вході на його територію ми побачили велику кількість табличок незрозумілого характеру, саме це нас і зупинило, ми пішли далі. На шляху ми робили привали, приблизно о 23:00 зупинилися на косі, розбили табір та вирішили відпочивати до ранку.

Блакитне

Рано вранці ми спостерігали неймовірний рожевий світанок, випили кави та вирушили далі. Біля Лазурного немає сухопутної переправи через воду, тому переходили ми по воді з рюкзаками над головою, тоді вода була приблизно до пояса. У Лазурному є безкоштовний душ на території пляжу, велика кількість закладів, де можна смачно перекусити.

Загальний час у дорозі становив 20 годин (15 годин дороги/5 годин сну), а за весь маршрут ми зустріли трьох осіб.

Після нашого походу, ми вирушили на автостанцію, вона знаходиться в пішій доступності від пляжу, і наступною нашою точкою був Херсон. У Херсоні ми відвідали кафе біля вокзалу та вирушили на Інтерсіті+ до Києва.

Особисто зі своїх відчуттів скажу так: це та подорож, яка показала, що в мені є сила і воля пройти близько 50 км по піску, заради тих чудових видів, які супроводжували мене всю дорогу. Багато туристів приїжджають на острів, тільки на світловий день, а ввечері вирушають знову до Скадовська, не робіть це помилку – йдіть далі на острів, насолоджуйтесь кожним моментом, проведеним у цьому тихому та чудовому місці.