Це фіаско: 8 співробітників tripmydream про факапи в подорожах

Дар'я Чеснокова, SEO-фахівець

Нещодавно у мене трапилася коротка, але класна поїздка до Вільнюса. Там я зняла чудові апартаменти осторонь центру. Добиратися до них з аеропорту потрібно було з пересадкою, а я таке не дуже люблю. Тому вирішила другий сегмент шляху пройти пішки, тим більше якщо вірити карті, йти було хвилин 15.

Приїхала до якогось досить престижного району, з висотками та торговими центрами, озброїлася офлайн-картою і потопала через двори, як мене вів навігатор. Нічого не віщувало біди, але варто мені трохи завернути за кут, як почався жорстокий приватний сектор з розмитими дощем ґрунтовими дорогами, відсутністю людей і наявністю курей. Ну, гаразд, де наша не пропадала, я дівчинка не полохлива (майже), але вперта, піду далі.

А далі почалася ґрунтова дорога в якісь непроглядні кущі, якою я пішла з нахабним впевненим обличчям, ніби я тут щоранку ходжу. У результаті через 5 хвилин виринула на цілком міську, широку вулицю, але, на жаль, між двома будівлями. Дорога там ще розмитіша, але не повертати ж назад, це назад через усі кущі петляти. Як же я була неправа!

Ці розмиті калюжі виявилися одним суцільним глиняним болотом висотою по щиколотку і вище, з невеликими острівцями, що обнадіюють. Я сяк-так, перескоками, дісталася середини вулиці, але найцікавіше було попереду. Під поверхневим натягом глини неможливо було передбачити в яку глибоку яму я забрела. Драматичності ситуації додавало те, що я поїхала в абсолютно нових, білих кросівках, які я не випрала і до цього дня.

Перший день прогулянок накрився мідним тазом, я ледве дійшла до готелю, ледве змила глину, і в магазин за продуктами йшла з мокрими ногами. Робіть висновок, не будьте, як Даша, повертайте, якщо треба повернути!

Павло Онисько, tech lead

У грудні 2017-го ми з другом вирушили на Азорські острови, а точніше, на головний острів архіпелагу - Сан-Мігель. Ми тоді були ще зовсім «зеленими» мандрівниками, та й до поїздки особливо не готувалися, тож наші перші пригоди почалися вже дорогою з аеропорту.

Дістати з аеропорту до міста можна було трьома шляхами - громадським транспортом, таксі або пішки. Як з'ясувалося, за місцевими поняттями, грудень – це несезон і в цей час громадський транспорт з аеропорту не ходить. Ми чомусь перебували в повній впевненості, що там все дуже дорого, тому вирішили навіть не дізнаватися про вартість таксі і вирішили пройтися 5 км до міста пішки. Пізніше з'ясувалося, що таксі з аеропорту нам обійшлося б «аж» у €5, потрібно було всього запитати.

Наступні веселощі почалися, коли ми вирішили взяти в оренду великі. Обійшлися вони нам у €30/добу, при тому, що машину можна орендувати за €20/добу. Навичками водіння ми тоді особливо не відрізнялися, тож вирішили брати великі. Озброїлися картою і почали шлях місцевими красивими місцями. Насамперед поїхали дивитися на озеро Лагоа-ду-Фогу. Щоб подивитися на всю цю красу довелося пиляти в гору проти вітру і вести великий поруч, тому що їхати було неможливо. Йшли ми години три-чотири, дісталися вершини, а там туман і озера взагалі не видно. Ось такий облом. Тим не менш, шлях туди, був справді класним. Навколо незаймана природа та безкраї зелені поля – краси.

Вниз до найближчого села ми з'їхали хвилин за 30. Вітер все ще був сильний, та такий, що в якийсь момент я вульвав разом з велосипедом і пірвав штани. Це були єдині штанці, які я брав із собою, тому Портом потім довелося гуляти в сумнівному вигляді. А ще там ми зайшли на безкоштовну дегустацію портвейну, я випадково розбив склянку, і ми швидко злиняли з місця злочину. Загалом, все в цій поїздці пішло не за планом, зате які пригоди!

Євгенія Сидорчук, головний редактор tripmydream

Кілька років тому ми з подругою вирішили вирушити до Португалії. Оскільки прямі квитки були досить дорогими, ми вирішили летіти двома стиковими рейсами з транзитом у Франкфурті. Тоді ми були ще «зеленими» мандрівницями і не здогадалися перевірити в який саме аеропорт ми летимо, Франкфурт є Франкфурт, чого паритися? Світла думка перевірити звідки і як ми маємо добиратися до міста відвідала нас уже в день відльоту. Тут і з'ясувалося, що ми летимо у Франкфурт-Хан – лоукост-аеропорт між Франкфуртом і Люксембургом. Ну гаразд, куди подітися, якось дістанемося! Добиратися нам треба було 2 години і обійшлося це в €20 туди, і €20 назад - тобто зекономлену на відмові від прямого рейси різницю ми вже майже відбили :)

Все б нічого, але в цій поїздці ми вирішили вперше випробувати Couchsurfing і десь у глибині спальних районів Франкфурта нас чекав хост. Ми попередили його, що затримаємось і трохи переживали, бо до Франкфурту ми мали дістатися приблизно о 23:30 і нам потрібно було надшвидко зорієнтуватися, як доїхати до його будинку громадським транспортом. Тоді ще не було рятівних програм Maps.me і Moovit, які завжди допоможуть прокласти маршрут на території, тому це було завдання із зірочкою.

На нашу велику радість, транспорт у Франкфурті ходить цілодобово, так що за допомогою інструкції від хоста і порад перехожих за годину ми абияк добралися до житла. Підходимо, вибачаємося, бо думаємо, що змусили людину чекати нас так довго, та ще й час пізніше. Але тут на підході до квартири хост, каже нам, що в нього вдома невелика вечірка і він буде дуже радий, якщо ми приєднаємось.

Загалом, в однокімнатній квартирі ми застали близько восьми людей різних національностей – четверо ізраїльтян (наш хост – молодий хлопець з Ізраїлю), дві дівчинки з Нікарагуа та Колумбії та ще якісь чуваки. Ми були дуже втомлені і мріяли про сон, але тут ми зрозуміли, що тусовки не уникнути. Діти наполягали, що це буде the best night ever. Що ж, якщо тусовки не можна уникнути, її потрібно очолити.

Прийшли в готель брудні з ніг до голови в глині, а за 12 години вже треба летіти додому. Самий сік у тому, що змінного одягу не було, оскільки літали ми на пару днів тільки з ручною поклажею. Про те, що в такому вигляді нас пустять у літак, не варто було і мріяти. Закинули речі у пральну, за допомогою душу абияк відчистили взуття і відмилися самі. Залишилося всього нічого – висушити всі шмотки та взуття. До вильоту залишалося трохи більше 8 годин.

Варто згадати, що вночі температура на вулиці тоді опускалася до +5-+7º і всю ніч йшов дощ, тож сушити речі довелося у номері. Феном та кондиціонером. Хвилин через 30 кондиціонер був обвішаний мокрими кросівками та включений на обігрів, так і пропрацював до самого ранку. Решту довелося сушити феном. Його життя до такого не готувало, тому він кілька разів відключався і відмовлявся далі брати участь у цій брудній справі, але через хвилин 10 знову приходив до тями і так його муки тривали кілька годин поспіль. Але все закінчилося добре, фен залишився живим, кондиціонер взагалі красень, ми відмиті та свіжі поїхали вранці до аеропорту.

Олег Пліско, email-маркетолог

Одного дня я вирішив вирушити в один парк неподалік Кракова і доїхати туди на електросамокаті, ось тільки біда в тому, що у мене не спрацьовував додаток і розблокувати жоден із самокатів не вдавалося. Принагідно з'ясувалося ще й те, що йшов я взагалі не в тому напрямку і пройшов десь 6 км. Я не здався і пішов таки до парку, хоч і шлях тепер був удвічі довшим. На шляху мені нарешті вдалося розблокувати один із самокатів і, начебто, справи налагоджувалися, але це самокат постійно пищав, повідомляючи що ось-ось розрядиться. Я таки доїхав на ньому до парку і тут мені на телефон надійшло повідомлення про те, що я виїхав за дозволений радіус поїздки і якщо залишу там самокат, то з мене спишуть штраф у розмірі 100-150 злотих (22-32 євро).

Я встиг трохи зняти у цьому парку і швидко поїхав назад, адже самокат вже практично розрядився. Залишивши його там, де знайшов, далі я пішов пішки – ще 3-4 кілометри передмістя, ще 5 км – містом і, нарешті, дістався додому. Щоб якось збалансувати мої невдачі, наступного дня я зняв нормальний самокат і майже весь день катався містом, слухаючи музику та насолоджуючись містом.

Але нас це не налякало, скоріше навпаки, ми пішли ближче до води, бо подруга захотіла подивитися на хвилі. Підходимо ближче і я розумію, що моя сукня вже наскрізь мокра, макіяж елегантно поплив, чоботи мокрі, я стою на березі, як Ассоль і чекаю на подругу, яка побігла фоткати шторм.

Як потім з'ясувалося, було штормове попередження і всіх закликали сидіти вдома. Тим не менш, деякі відважні французи бігали під дощем, мабуть, готувалися до марафону :)

За підсумком, у подруги зламалася парасолька і ми, як дві мокрі курки, пішли в Carrefour, купили дві пляшки вина з сиром, і вирушили відзначати наше неймовірне везіння.

Ілля Назаріна, backend-фахівець

Літав я якось із друзями до Афін. Так вийшло, що летіли ми різними рейсами, і я приїхав на півдня пізніше. Отже і відлітав назад я на пів дня пізніше, а хлопці вилетіли рано-вранці. І ось я, ол бай майселф, в Афінах, на подвір'ї понеділок, і, як виявилося, у цей день у всіх транспортників (включаючи метрополітен та будь-якого виду автобуси) був страйк. Спланована та підготовлена заздалегідь – чи не щорічна тусовка у них.

Про цей сюрприз я дізнався за 4 години до мого вильоту, просто гуляючи недалеко від місця, де я планував сідати на автобус до аеропорту. Здогадатися було нескладно, просто тому, що там замість автобусів стояли хмари народу з транспарантами, дудками, просто кулаками, а ще багато поліції.

Примітним був ще й той факт, що в кишені я залишався 20 євро. Знаю, сам винний. Крім того, карти у мене тільки віртуальні, підключитися до сервісу типу Uber не вийшло, плюс трохи жаба тиснула, тому я вирішив, що знайду компанію з ким розділити таксі і справа в капелюсі.

Я догуляв пару годин в Афінах і зібрався їхати в аеропорт. Принагідно зайшов до KFC, виходжу на вулицю, а там поліції втричі більше, протестувальників теж подвоїлося, всі марширують і щось говорять грецькою (напевно) гучномовцями. Я трохи насторожився, хоча особливої паніки не спостерігалося, всі типи під контролем. І ось, я йду в бік тієї самої зупинки, сподіваючись знайти попутника і заздалегідь з ними домовитися. Стою на пішохідному переході і мене прямо підрізає таксі – на передніх сидіннях, якого двоє чоловіків ламаною англійською намагаються щось мені пояснити. Якось я зрозумів, що мені пропонують саме те, що треба – їдемо за 40 євро вдвох (по одному таксу 35 євро).

Я на радощах скидаю рюкзак, і тільки збираюся відчиняти двері, як звідки не візьмись інший таксист перешкоджає мені відчинити двері. Я на нього трохи матюкнувся англійською і галантно відкинув його руку з дверної ручки (так мене район навчив). Його мотиви були зрозумілими, адже за двох пасажирів можна було зрубати 70, а не 40 євро. Таксисти скрізь такі таксисти.

Навіть, коли я вже сидів у машині, той другий таксист-задира намагався довести моєму таксисту-водієві, що він не правий і потрібно одного з пасажирів (мене) висадити. На це я теж ламаною, але впевненою англійською сказав таксисту-водієві, щоб він їхав і не слухав, бо ми поспішаємо. Під злі та образливі слова таксиста-задири та вигуки у рупор, ми помчали до аеропорту. Коротше, висновок: читати новини, мати недоторканний запас валюти на будь-який пожежник і продумувати різні шляхи відступу.