7 соло-мандрівниць про те, як подорожі змінюють життя

Марія Матвійчук

У Мадриді я вперше спробувала бургер з джекфрутом. А ще наїлася папайї – у Києві вона незріла і шалено дорога. Познайомилася з дівчиною з Бразилії. Вона розмовляла іспанською, я англійською, але це не заважало нам розуміти один одного.

Порту запам'ятався ще й божевільними водіями – здається, чхати вони хотіли на правила руху – ганяють як навіжені, на поворотах взагалі не зменшують швидкість. І що мені ще сподобалося – там люди зовсім неспішні. І виглядають дуже щасливими. Я часто заходила у віддалені від туристів місця - подивитися на будні місцевих жителів.

Мені довелося переночувати в аеропорту на кушетках в залі очікування. Але я відчувала себе спокійно. Рано вранці я поїхала на першому автобусі в Рим. Вийшовши на станції «Termini» водій автобуса сказав мені «Attenzione» і вказав на рюкзак. Але за всю мою подорож по відношенню до мене італійці були дуже ласкаві і поступливі. Тоді я і переконалася, ці люди – моя любов!

Вона запам'ятається мені стиглим персиком і неймовірним тірамісу, з видом на Тірренське море. Вона залишиться спогадами про маленьке селище Сперлонга, де чистий пляж, вузькі біло-блакитні вулиці і мої засмаглі плечі.

Якщо ж говорити про саму поїздку, то Марокко – шикарна країна для будь-якого мандрівника, тому що вона дуже різноманітна. Тут є і пустеля, і гори, океан, колоритні міста і сама культура дуже сильно відрізняється від нашої. Я прилетіла спочатку в Марракеш. У середині міста випадково натрапила на шкіряну фабрику. При вході мені дали гілочку м'яти, щоб я хоч якось могла пережити той нестерпний сморід, який всмоктується в твої шкіру і одяг. Я купила собі триденний тур в пустелю Сахара і пам'ятаю, як вперше сіла на верблюда і хиталася в різні боки, коли тварина йшла по дюнах і застрягала в піску. Ніч я провела в пустелі і спала під відкритим небом. Вранці я прокинулася повністю в піску (я потім довго вимивала його з своїх волосся, вух і носа).

З теракотового міста я переїхала в кримінальну частину країни – Касабланку. Таке враження, що хтось взяв сміттєві баки і просто розсипав їх вміст на вулиці. «Біле місто» жахливо брудне, але одночасно прекрасне місце. Тому що воно стикається з океаном і смарагдова мечеть Хасана Другого неймовірно красива. З Касабланки я поїхала у Шефшауен. Наш водій – просто шумахер. Він так сильно гнав по серпантиновій дорозі з напівпрочиненими дверима (кондиціонера ж не було), що я думала, що просто випаду з нього в прірву. Саме блакитне місто просто фантастика. Там не тільки стіни сині, але і таксі, і двері, і вазони. А коти, які лежать на блакитних сходах, додають Шефшауену неймовірного антуражу. Плюс, щоранку місцеві жінки продають млинці з нутеллою. Запах горіхової пасти тепер моя перша асоціація з містом.

Прилетіли в Дортмунд, погуляли, пішли купувати квитки на швидкісний потяг «Талліс» в Париж. Вартість квитка була 200 євро (мандрівники ми були недосвідчені, заздалегідь купувати квитки в голову, звичайно ж, не прийшло). Але нас ніщо не могло зупинити, 200 євро так 200 євро. 3 години і ми були в Парижі. При вигляді Ейфелевої вежі я трохи не запищала прямо в метро. Хто подорожує – напевно пам'ятає свій перший виїзд, це чари, незабутні емоції, й таке інше, чудове, незвичайне. У поїзді ми познайомилися з хлопцем, який купив нам квитки в метро в зону, де був наш готель, провів нас туди і оселився там же. Потім показав нам Єлисейські поля, Тріумфальну арку. Було дуже здорово! І тільки коли ми повернулися в Україну, дізналися, що по суті, не мали права з німецьким шенгеном їхати у Францію. Ну, як кажуть, пронесло. І Париж однозначно вартий того!

Потім була Барселона. Коли я почала опрацьовувати маршрут, навіть засмутилася, що крім Гауді не було нічого такого, як у Парижі – відомого на весь світ, великого, масштабного. Але Барса порадувала людьми, неймовірно теплою атмосферою, сонцем і якимось надзвичайним почуттям легкості буття!

Відень. Мій Відень був пригодницьким. Це зараз, звичайно, смішно згадувати, але я все життя хотіла туди потрапити і побачити всю його велич, про яку так багато написано. Маршрути я раніше планувала через Google Maps. Але так як це була реально самостійна моє подорож, Google Maps з їх «поверніть на північний схід, а потім на південний-захід» не говорили мені ні про що. Тут треба уточнити, що орієнтування на місцевості у мене нульове, ось прямо зовсім. Ось у Відні я і заблукала. Я 2 години безпорадно блукала, як мені здавалося, в потрібному напрямку і з надією питала таких же як і я туристів, як мені пройти на вулицю, де був мій готель. Все було абсолютно безрезультатно, навіть моя німецька, яку я не використовувала з часів захисту диплома мені не допомогла. У мене був стан маленької безпорадної дівчинки, яка просто хотіла сісти на лавку і просто плакати. (А, так, карта метро, роздрукована вдома, звичайно ж залишилася мирно собі лежати в квартирі, яку я зняла). І потім, я раптом згадала, що перед поїздкою я поставила додаток на телефон – Maps.me. ВУАЛЯ! Це супер-додаток, який мене виручив у Відні і дозволяє мені бути абсолютно незалежною в будь-якій країні і губитися спеціально. Так що дуже і дуже рекомендую. Далі були Мадрид, Порто, Будапешт...

А тепер кілька порад.

Не бійтеся. Це зовсім не страшно, скрізь, абсолютно скрізь є добрі люди, які покажуть дорогу, підкажуть що вам потрібно, або взагалі проведуть за ручку, або просто дадуть вам води просто так «фо фрі»:) Головне не бійтеся звертатися.

Це не так дорого, як здається. Користуйтеся лоукостерами, моніторте ціни заздалегідь, у великих міжнародних авіакомпаній часто бувають сейли. tripmydream робить прекрасні добірки. Використовуйте каучсерфінг, це завжди пригода. Якщо дорогі готелі, знімайте квартири. У деяких містах це дешевше.

Не дуже добре знаєте історію? Не йдіть в музеї, вони вам нічого не дадуть. Ідіть в парки, бари де реально є місцеві, блукайте по нетуристичним вуличкам (якщо ви в безпечній європейській країні). Тільки так ви зможете відчути атмосферу міста, просочитися нею і отримати теплі враження.

Не лінуйтеся встати раніше і дістатися до якоїсь пам'ятки до приїзду автобусів з мільйонами туристів. Ви не повірите який це кайф оглядати величезну пам'ятку (наприклад Будавар в Будапешті) о 8 ранку. Тиша, насолода і фоточки в комплекті без панамок, рук і плечей туристів вам гарантовані.

Подорожуйте! Це незабутні емоції, пригоди, досвід і, безумовно, розширення кругозору.

Ірина Якубовська

Довгий час я намагалася умовити свого чоловіка кудись поїхати, але постійно чула у відповідь «Мені вдома краще». І от одного разу я на це несподівано відповіла «Ну гаразд, тоді я сама».

Перша моя соло-подорож була через туроператора, але після цього всі подорожі я організовую самостійно.

Саме завдяки соло-подорожам я навчилася приймати рішення оперативно і, часто, нестандартно, вирішувати дрібні проблеми і непорозуміння, без яких не обходяться поїздки. Самостійні подорожі дозволяють максимально зануритися в нове місто. Тобто розмовляєш тільки англійською або місцевою мовою (якщо знаєш). Вчишся розуміти НЕ тільки слова, але і жести, міміку і мікроінтонації незнайомих людей.

Особливо я люблю моменти, коли місто тобі відкривається (я це так для себе називаю). Коли знаходиш якесь місце або навіть ракурс, дивлячись на який ти закохуєшся в місто. Вид на Хофбург у Відні. Вид на міст ката в Нюрнберзі, під арку якого картинно запливає пара лебедів. Таке повне занурення в момент можливе тільки наодинці з собою.

Автобус в'їжджає в Монако, я підходжу до виходу і бачу перед собою через скло... відбійник траси Формули-1. Я ледве втрималася на ногах. До Гран-прі тоді було півтора місяця, очікувала, що побачу вулиці, за яким раз у році носяться боліди Формули-1, але не думала, що трибуни, бокси, подіум вже будуть на місці. Коли в юності дивилася з батьком Формулу-1, мені здавалася, що побувати на Гран-прі Монако – це так само нереально, як побувати на Місяці. Адже я чула розповіді коментаторів, читала статті про те, скільки коштують квитки на трибуни та проживання в період проведення гонки...

Я не побачила на Лазурному березі пафосу або понтів (до речі, Париж в моїх очах теж не стереотипний), я побачила на Півдні Франції красиву природу, чудові сади і парки, естетику у всьому, навіть у найдрібніших деталях. Допускаю, що не була в пафосних місцях. Не ходила в казино Монте-Карло або у Café de Paris... Але круасани, куплені рано вранці в Carrefour і з'їдені на березі Середземного моря, були найсмачнішими в житті, а крижане шампанське з французькими сирами на тому ж узбережжя під час заходу сонця принесе не менше задоволення, ніж Café de Paris. Це міф, що Лазурний берег Франції або Монако тільки для мільйонерів. Наприклад, піца в піцерії в Старому місті Монако, недалеко від Княжого палацу, коштуватиме 10 євро, як і в будь-якій київській піцерії... Звичайно, Монако – це інший світ, і ти усвідомлюєш це з перших хвилин знайомства з ним – чоловіки в елегантних костюмах, Ролс-Ройси і яхти... Мені запам'ятався неймовірний запах диму чиєїсь сигари, який я відчула, проходячи повз одне з літніх кафе, я тоді посміхнулася, подумавши, що саме так і пахне Монако – дорого і вишукано.

Я естет. Мене не цікавлять айфони або євроремонти. Життя цінне для мене тим, скільки разів перехопило подих від вражень. І Франція найкраще місце на Землі з точки зору естетики і краси. Вілла Эфруссі-де-Ротшильд – найкрасивіше місце з усіх, які я бачила коли-небудь (а у мене в скарбничці близько 20-ти країн), а миліше французьких старовинних сіл немає нічого на світі.

Виліт був о 5 ранку з аеропорту Шарль-де-Голль. В цілях економії на готелі та таксі я поїхала в аеропорт на останньому автобусі, який приїжджає туди близько опівночі. Маленький термінал, в якому вночі ні душі, але охоронці проходили повз мало не кожні 20 хвилин, тому навіть у порожньому приміщенні аеропорту можна спокійно і безпечно скоротати час до реєстрації. До речі, зараз дві українські авіакомпанії виконують прямі рейси в Ніццу, і якщо купувати квитки заздалегідь, хоча б за півроку, ціни більш ніж прийнятні.

Почала я з Каміно де Сантьяго в Іспанії, пару років тому. З тих пір виходила Іспанію вздовж і впоперек, ходила по Італії і в кінці минулого року пару тижнів на південь Португалії. Ходьба – найприродніший вид спорту, ІМХО. І в пішій подорожі є можливість зайти в місця, в які ніколи не заїдеш машиною, проходити і дивуватися архітектурі та історії невеликих міст, занурюватися в культуру і вчити мову, насолоджуватися місцевою кухнею і вином. І! Ти завжди можеш знайти компанію вже в дорозі, якщо цього захочеш. Багато хто запитує, чи не страшно ходити самій – ні! У цих країнах точно не небезпечно. Але, сподіваюся, буду розширювати географію.