Румунія: місце, де народжуються легенди

Мені досить важко говорити про Румунські карпати з точки зору звичайного туриста, адже для мене це майже домашні гори. Бувало, що ми тікали з пар, сівши в першу електричку і проїхавши годинку-іншу виходили поблукати по лісі і піднятись на якийсь пагорб.

Взагалі Румунія на 80% покрита горами. Всі її історії, легенди і оповіді так чи інакше пов’язані з горами. І не дивно, що гірську систему Бучеджі вважають взагалі зачарованою. Навіть розповідають про містичні тунелі, що проходять в середині гори і ховають у собі прадавніх гігантів, а кам’яна скеля Сфінкс пов’язана тунелем зі Сфінксом з Єгипту. Не знаю наскільки це може бути правдою, але ці гори манять до себе. І навіть якщо кожні вихідні проводити там, як це колись робила я, то вони все одно будуть здаватись іншими. Новими, цікавими і неповторними. Від них не можливо втомитись і можливо тому ходить ще одна цікава легенда, про три енергетичних поля на цьому хребті, в які якщо увійти то не будеш відчувати втому. Можливо я це відчула і на собі, але не зрозуміла, тому що буваючи в горах відчуваєш особливо солодку втому. І ти нею скоріше насолоджуєшся, ніж потерпаєш від неї. Особливо якщо поруч друзі.

У Бучеджи ми їздили так часто, що місцеві почали приймати нас за своїх. Було байдуже на пору року, погоду або на вид активності. Ми їздили туди підніматися з різних сторін, а іноді, навіть ліниво, на підйомнику. Одного разу, ми не розрахували з часом і залишилися ночувати в одному з притулків на плато, біля вершини Ому, на висоті 2507 м. Це було по-справжньому магічно. Я думала що найяскравіші зірки бачила до цього на Ельбрусі, але на цей раз, вони захопили настільки, що я зрозуміла сенс фрази, між плато Бучеджі та небом знаходиться рай. Чумацький шлях здавався стрілкою годинника і був, напевно, єдиним рухом навколо нас. Ця чарівна, безмовна ніч надовго залишилася в пам'яті.

Не варто забувати, що в Румунії знаходиться найдавніший ліс на території Європи і останій з замків королів, побудований вже в епоху Ніколи Тесли з повним електро оснащенням. І якщо до лісу нас ніхто не пустить, так як це парк національного значення, куди пускають тільки науковців, то замок варто відідати всім. Він як витончена класика лунає поміж лякаючих круч.

Коли заходиш в Пелеш, в першому ж залі стеля прикрашена унікальними вітражами, ховає в собі секрет. Колись друзі королівської сім’ї вмощувались на підлозі і могли дивитись на ті самі чаруючі зорі не виходячи з замку, через розсувну стелю. І навряд чи знайдеться хоч хтось хто зможе залишитись байдужим до цього замку. До його кімнаток оздоблених горіховим деревом. До картин на стінах і скульптур в саду. До кінотеатру і колекції зброї. До всієї розкоші. Тут важко не почати фантазувати про життя, яке відбувалось в цьому замку. Про бали і звані вечори. Про бесіди і зустрічі, які змінили хід історії. І все це у підніжжя гір. Магія, правда ж?

Правда це не єдиний замок захований серед гір Трансільванії. Рицарі тевтонського ордену побудували десятки фортифікаційних будівель ще у 13 столітті. Деякі з них переросли в величезні міста. Деякі залишались оспіваними в легендах. Але найвідомішим є напевно замок Бран. Хоча я до нього досить холодно відношусь, можу тільки уявити як в 12-13 столітті місцеві жителі самостійно зводили замок на високій скелі. Не дивно, що саме він заполонив уяву Брема Стокера і надихнув написати книгу про кривавого вампіра Дракулу. Нині цей замок на першому місці по відвідуванню серед туристів. І хоч в містечку Бран мені доводилось бувати не рідко, мене більше тягнуло відвідати «верхні» села з цієї долини.

Вони так і тягнуть до себе мандрівників на велосипедах чи з наплічниками. Сім сіл сховались між двух гірських систем. Сім сіл з різними і такими схожими історіями. Сім сіл з яких можна піднятись на одну з найпривабливіших гірських систем Румунії. Ту яку назвали камнем краю, Пятрою краю.

Високі кручі, віддаленість від цивілізації, неприступність – це все про Пятру. Пам’ятаю, коли вперше туди потрапила, то просто не вірилось що таке може бути. Що воно так близько і воно таке особливе. А піднявшись по стежині трішки в гору ми потрапили на галявину де було дуже багато едельвейсів. І я б сама собі не повірила, що це вони, якби не людина з докторською ступінню по ботаніці, яка часто з нами ходила в гори. Вони такі маленькі, неприглядні, сірі, але якщо придивитись то здається, що їх пелюстки створені з дорогоціного бархату. Зовсім не дивно, що навколо неї стільки легенд.

А що до Краю, чи Пятри Краюлуй, то це місце яке не залишить байдужим. Навіть якщо не підніматись на сам хребет, а гуляти навколо, то цей масив лякає і манить. Його облюбували альпіністи, за цікаві лінії маршрутів. Його люблять піші туристи, за чистоту відчуття. Його люблять зоологи, через можливість зустріти тут різних звірів, від мишки до ведмедя. І саме через ці зустрічі в мене Пятра асоціюється з голосним співом, сміхом, і невгамовною поведінкою, адже гомін відлякує ведмедів і за 6 років поїздок в Румунські карпати я тільки один раз зустріла ведмедиху з ведмежам, але не тут.

Взагалі у Румунії безліч цікавих місць, міст, парків на які і одного життя не вистачить щоб відвідати. Цю країну потрібно досліджувати і вивчати. Знайомитись з нею знову і знову закохуватись. В людей, в природу, в музику, в кіно, в казки, в легенди. Створювати свої історії сидячи на високій кручі, попиваючи духмяний чай. Надихатись і приїздити як можна частіше!