Лазурний берег на автобусі: що робити на півдні Франції навесні?

Як дістатися на Лазурний берег?

Аеропорт Ніцци знаходиться відразу за міською межею – в 6 км від центру. Як раз в день нашого прильоту весь транспорт Франції страйкував – довелося робити піший марш-кидок. Якщо багаж не сильно тягне, то така прогулянка може здатися навіть приємною: йдеш такий по Англійській набережній, по праву руку – море і пляжі, по ліву – стильні резиденції. Коли транспорт працює в нормальному режимі, сполучення між аеропортом і містом взагалі ідеальне. З 2019 року аеропорт і порт (це два протилежних кінці) поєднує швидкісний трамвай №2 (от – розклад і карта). Це майже метро, місцями лінія навіть йде під землю. Трамваї курсують кожні 4 хвилини з зупинками через кожні півкілометра. Разовий квиток коштує – 1,5 євро, квиток на 10 поїздок – 10 євро.

Колія перетинає все місто паралельно береговій лінії і є сенс шукати житло в пішій доступності від траси «двійки». Наш вибір – Les Cigales – акуратний, малоквартирний готель на заслужені 3 зірочки в кроковій доступності від знаменитого Negresco. У Negresco ціни стартують від 270 євро за номер, в нашому – 40-50 євро за дабл (якщо без сніданку). Навіть у Києві такі ціни для хорошого готелю рідкість, а в Ніцці, враховуючи локацію і комфорт, – взагалі знахідка. Але пам'ятайте: чим ближче до літа, тим більше будуть дорожчати номери. Незважаючи навіть на те, що пляжний відпочинок – не найсильніший коник Ніцци. Пляжі засипані досить крупною галькою, так що ні ходити незручно, ні лежати. І кабінок для переодягання практично немає. Оскільки ми їхали не купатися, нас це не засмучувало. А щоб споглядати красу Кот Д'Азур, кращий час – як раз з лютого по травень. Немає спеки. Немає натовпу. Все, починаючи з мімози, буйно цвіте і пахне.

Що подивитися в Ніцці?

Публіка, що приїзджає, насамперед, поспішає на набережну – себе показати, на людей подивитися. Уздовж брівки місцями розставлені фірмові сині стільці. Щоб дивитися в блакитну далечінь зі зручностями. Один зі стільців став пам'яткою: він балансує на постаменті, як символ міської dolce vita. Трохи далі інший символ – статуя Свободи. Крихітна. Півметра з факелом. Не статуя навіть, статуетка. Але оригінал. Скульптор Бартольді перш, ніж відправити свою гігантшу в Нью-Йорк, тренувався на кішках копіях. Одну з авторських копій і купила мерія Ніцци за 100 тисяч євро. Біля статуї люблять показувати майстер-клас вуличні скейтбордисти. Таке витворяють!

В самому кінці набережної, навпроти хештэга #IloveNicce, – підйом на Замкову гору. Нагорі – найкраща панорама старого порту, картинні заходи і безліч затишних закутків для експрес-пікніка. Тому не забудьте прихопити винце і піссаладьер (це локальна запіканка з густо намазаною карамелізованою цибулею, оливками і анчоусами – несподівано смачно). Пройшовши біля гігантського каскаду штучних водоспадів, можна спускатися в старе місто, де з задоволенням заблукати на годинку-дві.

З двох десятків міських музеїв наш топ-3 виглядає так.

1. Musee national Marc Chagall – найбільше у світі зібрання робіт Марка Шагала. До речі, в кожну першу неділю місяця вхід безкоштовний.
2. Рідко відзначається туристами Музей арт-наїв Анатоля Жаковски. Просто він трохи на відшибі (зупинка трамвая-«двійки» Fabron). Якщо у Шагала все дуже дивно, але серйозно, то у Жаковски – суцільний карнавал. 100% робіт створені художниками-самоучками.
3. Музей сучасного мистецтва MAMAC. Хто обійде всі його 4 корпуси, отримає бонус – приємну оглядову терасу на даху. Якщо для вас чотири ангари з модерном це вже занадто, хоча б загляньте у доглянутий сквер при музеї. Тут теж виставлено кілька шедеврів. Один – скульптура на тему: «Європа висловлює глибоку стурбованість» чи щось таке. Другий – взагалі ні в один виставковий зал не лізе. Це робота Саші Сосно (в дитинстві – талановитого єврейського хлопчика з Риги Олександра Соснівського), що представляє темний бетонний куб, натягнутий на людську голову. Висота конструкції – близько 30 метрів і вона вже стала однією з візиток Ніцци.

Більшість будинків Ментону має характерне насичено-охрове забарвлення. Тому навіть у похмурий день місто виглядає сонячно і ошатно. До того ж все потопає в садах. Великих – вісім, дрібних – сила-силенна. Найбільш доглянуті – Carnoles і Fontana Rosa. Правда, перший розбитий в 7 км за містом, а другий безпосередньо в Ментоні, в районі Гараван. На міському сайті розписані порядок і час огляду садів. В Ментоні довгий час жив-творив Жан Кокто – один з ідолів бунтарського покоління 60-х. Талановитий письменник, сценарист, художник, цинік, гомосексуаліст, наркоман, загалом, багатогранна особистість. Сьогодні діє цілих 2 музеї, присвячених Кокто. Якщо ж хочете прийти в захоплення по-швидкому, можна обійтися Весільною залою в міській ратуші, яку розписав метр. З цього настінного живопису будь-хто зрозуміє, що шлюб – не цукор.

На зворотній дорозі виходимо в Князівстві Монако, навпроти найвідомішого в світі Казино Монте-Карло. Відвідати його може кожен, кому більше 18 років і в гардеробі є щось солідніше, ніж шльопанці і пошарпані шорти (до джинсів, наприклад, відносяться терпимо). У головний хол і туалети пускають безкоштовно, але якщо хочете оглянути всі зали доведеться купити оглядовий тур. Ціна не маленька – 17 євро. Але до квитка додається ваучер на таку ж суму. Не бозна скільки, але зробити ставку в рулетці або поїсти кави-морозива з видом на сад вистачить. Сад багатий на клумби і сучасну скульптуру. Поруч строкатою плямою відблискує вертолітний майданчик. А що, деякі гравці прибувають повітрям. Самі бачили.

Будете гуляти пішки – візьміть на замітку. Монако влаштоване за терасним принципом. Щоб піднятися з рівня на рівень, не роблячи довгих віражів, тут придумали цілу мережу безкоштовних ліфтів. Правда, вони слабо ідентифікуються з вулиці (маленькими іконками), тому уважно стежте, в яких підворіттях зникають місцеві.

Але спочатку в Канни. Так, пафосно. Так, Палац фестивалів – з архітектурної точки зору сумне зеро. Але все одно ці сходинки, навіть без червоної доріжки, ці зліпки зоряних долоньок володіють притягальною силою. Відвідайте в тому ж приміщенні міський туристичний офіс, там обладнаний спеціальний тематичний куточок для фанів Каннського фестивалю. Гріх не сфоткатися. Хоча б для приколу.

Враження від Канн буде неповним, якщо не прогулятися по одному з елітних житлових кварталів. Найближчий від центру – Каліфорнія. Щоб туди потрапити, йдете по головній торговій вулиці Rue D Antibes до самого кінця в напрямку Ніцци, а тоді берете вліво і вгору. Чим далі в гору, тим безлюдніше і красивіше. Тільки іноді прошуршить червоний «Порш». Іноді пролетить зелений папуга. Іноді промайне в деревах сіра білка. Більшість вілл, схоже, чекають господарів тільки влітку. Дуже рідко віконниці відкриті, а за парканом чути голоси. В іншому ж, місто, як місто. Шампанське з фонтанів не б'є, тротуари алмазами не посипані, нікого з селебріті не признали.

До кінця XIX століття Ванси мали виключно оборонне значення, а в мирний час жили тихим розміреним життям. Але потім сюди зачастила богема. Показовим прикладом може служити історія готелю La colombe d'or («Золота Голубка»), що перетворився за 100 років з пересічного трактиру з 3 гостьовими кімнатами у фешенебельний 5-зірковий готель. Місце полюбилося художникам (Пікассо, Шагал, Прево) і, як у них заведено, за постій з господарем розплачувалися роботами. До речі, подібна практика існує до цих пір. В готелі вже зібрана чимала колекція. На досить скромному сільському кладовищі Сен-Поль-де-Ванса ви знайдете могилу Марка Шагала. Окремим шедевром є місцева каплиця Білих грішників у розкаянні, більш відома як каплиця Фолона. Талановитий, але маловідомий бельгійський художник Мішель Фолон розписав її дуже зворушливо.

У сусідньому Вансі подібне зробив з каплицею Анрі Матісс. Кажуть, так він віддячив черницям, що доглядали за ним під час хвороби. Каплицю Розера Матісс спроектував практично на смертному одрі. Йому вже перевалило за 80, він пережив дві складні операції, не міг пересуватися самостійно, але при цьому називав ванську каплицю своєю найкращою роботою. Об'єкт дуже контрастний: зовні – чисті білі стіни і волошково-синій дах, усередині – яскраві вітражі з підлоги до стелі і суворі графічні сцени страстей Господніх (всього два кольори – чорним по білому). Щоранку в неділю в каплиці Розера правлять службу божу. В інший час вхід платний – 7 євро. Фолон, між іншим, котирується дешевше. Квиток в його каплицю коштує всього 4 євро.

Але вже на сусідній вулиці відчуваєш зовсім інший аромат. Грасс по праву вважається парфумерною столицею Європи. Тут працюють три великі фабрики і пара десятків артизанських мануфактур. Вже на підступах до міста біля дороги красуються величезні самогонні апарати – це дистилятори. З середини весни і до середини літа всі поля в окрузі рясніють квітами, а старий і молодий, як і 300 років тому, збирають цю красу у кошики, щоб потім відправити на переробку. Грасс забезпечує сировиною для виробництва парфумів більшість знаменитих брендів. І легендарну «Шанель №5» вивели саме тут. Зрозуміло, що більшість місцевих дивовиж пов'язано з парфумерією. Зокрема, споруджений грунтовний Міжнародний музей парфюмерії з прилеглим до нього садом. Вхід в кожну точку коштує 4 євро, але якщо відвідувати відразу дві – лише 6. Правда, в сад починають пускати лише з кінця березня.