Очікування-реальність: як евакуювалися українці і як це відбувається в Європі

17 березня Qatar Airways скасували сегмент Доха–Київ (у нас був рейс Бангкок–Доха–Київ). Ми звернулися в офіс авіакомпанії і нам безкоштовно перенесли квитки на рейс Бангкок–Доха на 4 квітня, коли, по ідеї, вже повинен був закінчитися карантин.

Коли ми пройшли паспортний контроль фейєрія не закінчилася. Ми вирушили до стрічки видачі багажу і вийшло так, що частина валіз виїхала, а частина не виїхала. Люди почали заглядати в це віконце, звідки виїжджають валізи і з'ясувалося, що люди, які вивантажували їх на стрічку просто частину поклали, а частина ні і, поки всі чекали, просто спілкувалися між собою. Народ почав обурюватися, адже всі вже були на взводі. Ці товариші попросили почекати. У результаті люди просто почали заїжджати на стрічці туди і виїжджати вже зі своїми валізами :)

Все це було якось нелюдяно, особливо, якщо враховувати, що ми заплатили за квитки у кілька разів дорожче, ніж при інших обставинах. Про яку боротьбу з вірусом ми говоримо, якщо все так відбувається? Так що та картинка, яку нам транслюють по ТБ і про яку говорить влада, м'яко кажучи не відповідає реальності.

Марія Мохова

Поверталася з Сейшельських островів

У нас були квитки на Сейшели і зворотний рейс на 21 березня по маршруту Сейшели – Стамбул – Київ. Поміняти на більш ранні було неможливо, так як рейс на 18 березня скасували. Крім того, я не могла повернутися в Стамбул раніше 21 березня, оскільки Туреччина ввела заборону на в'їзд для людей, які були в ряді європейських країн менш, ніж 14 днів тому. А якраз незадовго до поїздки я була у Франції.

Незабаром ми дізналися, що наш рейс Стамбул – Київ відмінили. Ми подзвонили в авіакомпанію і з'ясувалося, що через скасування другого сегмента на сегмент Сейшели–Стамбул нас не пустять. В авіакомпанії порадили перебронювати квитки на окремий рейс Сейшели – Стамбул. Ось тільки для того, щоб безкоштовно змінити наші квитки Turkish Airlines потрібно було підтвердження, що зі Стамбула далі ми полетимо в Київ.

Перші дзвіночки були помічені, коли ми стояли біля гейта перед вильотом. Звичайно ж, люди товпляться. Соціальне дистанціювання? Не чули! Але нам все одно в одному літаку летіти, так що яка різниця вже. А далі спектакль під назвою «непереможна нація» розгортався як ніби за спеціально написаним сценарієм. Оплески по приземленню не здивували – радість від повернення додому всім зрозуміла і близька. Поки літак ще рулив по «Борисполю», люди вже повскакували і почали одягатися – хоча перед посадкою попередили, що спочатку у всіх заміряють температуру, прямо в літаку, і, будь ласка, залишайтеся всі на своїх місцях. Але комусь же потрібніше, правда? Хтось розумніший за інших, так?

Після заміру температури половина людей ще хвилин 15 стояла в проході. Без розумних коментарів і вигуків не обійшлося. Пропотівши, ми вийшли на вулицю і звідти в автобус, щоб там ще померзнути, але зате всім в одній коробочці. Нас привезли в термінал В, і ось там почалося найцікавіше.

Акт третій. Паспортний контроль. Вся ця юрба, яка з'їхалася з усього світу, стоїть в дуже тісній черзі на контроль. Хоча лікарі в попередньому залі намагалися попередити всіх, щоб люди туди не поспішали і намагалися дотримуватися дистанції. Ха. Що нам ті лікарі? Ми ж розумніші! Нам потрібніше! Перед нами в черзі чоловік взагалі визвірився на прикордонника і почав йому розповідати, як він незадоволений. А прикордонник тут взагалі причому?

Добирався з Чорногорії

В Чорногорію я прилетів 4 березня з бізнес-питань і протягом тижня у мене були призначені зустрічі з клієнтами. Спочатку я повинен був полетіти в середу 11 березня з Подгориці в Краків і вже звідти додому в Харків. За збігом обставин, останню зустріч перенесли на суботу, 14 березня, а в понеділок за планом я повинен був через Варшаву їхати додому, бо поки що немає прямих рейсів між Чорногорією та Україною. Але Польща ввечері в п'ятницю оголосила про закриття повітряного простору починаючи з опівночі з суботи на неділю – ця ситуація почала вводити коригування. Держави одна за іншою вводили обмеження і вже було страшно брати квитки на якісь рейси з транзитом.

Після консультації з консульством я прийняв рішення залишатися в країні до моменту, коли ситуація стане більш стабільною і буде зрозуміло, як без ризику застрягти можна буде дістатися в Україну. Благо відразу ж допомогли співвітчизники надавши безкоштовно житло в одному з курортних містечок. А вже 16го числа Чорногорія сама закрила кордони, при цьому залишаючись єдиною країною, де не зафіксовано зараження коронавірусом.

В цілому ситуація була сприятлива для ізоляції: дешева для життя країна, мінімальний епідемічний рівень, море, гори, тепла сонячна погода і відсутність скупчення людей на вулицях, тому українці не піднімали питання перед консулом про екстрену евакуацію, розуміючи що є країни, звідки потрібно забрати наших більш пріоритетно. Увесь цей час особисто я насолоджувався прогулянками біля моря.

На вихідних з'явилася інформація про організацію рейсу зі столиці сусідньої Хорватії Загреба авіарейсу в Київ на 24 березня. Це був найкращий з можливих варіантів, тому квитки були куплені відразу. Але в неділю ввечері SkyUp вирішив підкласти «свиню» і зробити цей рейс з зальотом в Неаполь, на що більшість людей відреагувала негативно, бо поєднувати рейси пасажирів з країн з найнижчим епідемічним рівнем з найнебезпечнішої країни Європи виглядало, як логістична помилка з метою забити літак. Після спілкування та спорів з авіакомпанією, та пішла на поступки і повернула маршрут рейсу до початкового варіанту – прямим рейсом Загреб – Київ.

І у вівторок 24-го в 3:30 ранку, автобус організований посольством, зібравши по всій Чорногорії 30 осіб і одного кота, виїхав до Хорватії в супроводі консула. Через 13 годин перетинаючи тричі кордон (по дорозі є ділянка дороги, яка лежить через Боснію і Герцеговину) дісталися до аеропорту Загреба, де стояла сніжна погода. Разом з українцями, що євакуюються з Хорватії, зібралася повна загрузка борту, який успішно усіх доставив на Батьківщину.

Тепер залишається режим самоізоляції і спогади на все життя. Хотілося б відзначити прекрасну роботу консула Михайла Шматова, його колег та посольства взагалі, все було організовано в рамках сформованої ситуації на максимальному рівні.

А як повинно бути по-хорошому? Про свій досвід розповів в пості на Facebook Давид Гір, який повертався з Азії по маршруту Денпасар – Паттайя – Лакхнау – Самара – Вільнюс – Рига.

«Передісторія: ми вилетіли на Балі 28 лютого, планували відпочити там 3 тижні до 21 березня. У лютому вже були чутки про епідемію, але ніяких карантинів, посилених заходів, а тим більше паніки. Аеропорти були битком забиті, рейси повні, рідко у кого можна було побачити маски. У нас були 3M FFP3 і на нас люди поглядали. Але про епідемію в Китаї і про спалах в Італії тоді вже було відомо.

По прильоту в Денпасар урядом були вжиті заходи, які полягають у заповненні анкети. Фактично, треба було написати, що ти здоровий і тебе пускали в Індонезію. Ок. Острів жив своїм звичним життям, ми другий раз, ну і Балі прекрасний, як завжди, не помітили щоб щось віщувало біду.

В якийсь момент український уряд оголосив, що з 17 березня вводить карантин і скасовує всі рейси (З днем народження мене). Це сталося за кілька днів, у тих хто повертався в Україну закономірно була паніка: як поміняти квитки, пустять потім якщо квитки є на 18 і пізніше, рейси ж не скасовані. Ми напружено стежили за подіями, але були спокійні так як Латвію ніхто не закриває. За день дізнаємося що Латвія закривається точно так само, авіакомпанії не в курсі. Квитків немає, заміни не роблять. Хоч кудись полетіти коштує 3000$ на людину. Протягом пари днів по черзі закриваються або оголошують про закриття всі сусідні країни.

На даний момент ситуація з застряглими 1000+ українцями в Індонезії не вирішена ніяк. Що зробив уряд (що, живе на податки застряглих і у якого як би робота вирішувати такі ситуації) — нічого.

• Попіарилось заявами нібито вибитого скасування віз для українців (Брехня. Оверстей Індонезія скасувала для всіх застряглих туристів без всякого МЗС).
• Евакуаційні рейси (Брехня. На ці рейси фізично не можна потрапити. Аж ніяк. МЗС "знає про проблему"). І т. д.

• Консул відповів на повідомлення в WhatsApp, порадив не їхати в країни звідки немає репараційних рейсів, стати на консульський облік, відстежувати репатріаційні рейси за посиланням (2-3 щодня з різних точок світу, з'являються за кілька днів)
• Отримав дзвінок з Латвійського МЗС, поцікавилися, як ми будемо добиратися додому. Коли дізналися що варіантів у нас немає, повідомили що післязавтра (23.03) є репатріаційний рейс у Вільнюс, порекомендували брати на нього квитки.
• Взяв квитки по 750€
• Чартер за номером не відслідковувався сканерами, так що я до останнього хвилювався щоб він взагалі був. Але він був. На місці з'ясувалося, що борт малий і буде потрібно 3 дозаправки. Рейс евакуаційний так що про комфорт можна було забути. Летіли 21 годину не виходячи з літака, заправлялися з відкритими дверима, але без трапа. В Паттаї, що не сильно відрізняється від Балі, Лакхнау, де в салон налетіла хмара комарів, і ми їх дружно били, в Самарі, де вікна замело снігом. Важко було без розминки, пройтися ніде в маленькому салоні, у туалет постійно була черга, годували мало і так собі, води відразу сказали що у них не достатній запас. Коротше це не такий політ до яких ми всі звикли.
• Окреме спасибі Cabin Crew, вони намагалися нас підбадьорювати, не втрачали почуття гумору і виклалися на 200%. Із засобів захисту в аеропорту відправлення була перевірка температури, на борту були маски. Дивне відчуття від абсолютно порожнього денпасарского аеропорту. Як в постапокаліптичному фільмі.
• Але Вільнюс посилив це почуття в 100 разів. Аеропорт зустрів нас військовими медиками в костюмах повного хімзахисту. По 15 чоловік нас прогнали за всіма тестами і анкетами та залишили у видачі багажу під охороною військових з командою "не випускати". Де ми провели ще кілька годин у повній невизначеності.
• Литовцям пощастило менше, їх повантажили і відвезли кудись на карантин. Нас же з естонцями готувалися відправляти в сусідні країни. Зараз кордони між країнами ЄС знову є і на замку. Нас під наглядом озброєних до зубів копів повантажили в автобус, видали машини супроводу з мигалками і погнали наш прокажений вагончик по шосе.
• Туалет в автобусі не працював, а копам було заборонено десь зупинятися, так що туалет у нас був в полі на світанку.
• Два кордони, підписка про домашній карантин на 14 днів і ось ми стоїмо з валізами посеред Риги.

Коротко. Не комфортно, важко, не дешево. Але ефективно! Ми вдома, в Латвії обстановка спокійна. Усі, включаючи нас, працюють віддалено. Людей на вулиці мало (як завжди).»