Друзі, нагадуємо, що вже є суперзручний додаток для iOS, який вже доступний у App Store
Завантажуйте, спробуйте та залишайте свої відгуки!
Абруццо — гірський регіон, де здавна розводять овець. Не дивно, що фірмовою стравою тут стала баранина, точніше — особливий шашлик під назвою арростічіні. Маленькі шматочки свіжого м'яса (приблизно 1х1 сантиметр) нанизують на дерев'яні шпажки і швидко обсмажують на мангалі. Баранину не прийнято маринувати — вважається, що вона досить ароматна і без спецій.
©
depositphotos
У абруцційських супермаркетах продаються упаковки з готовими до смаження шашликами (баранину ріжуть на дрібні кубики за допомогою спеціальних машинок). Залишається тільки розпалити мангал — і через кілька хвилин можна їсти арростічіні прямо зі шпажок. Шматочки м'яса, що тануть у роті, прийнято закушувати свіжим хлібом, умочуючи його в оливкову олію, і запивати головним вином регіону — Монтепунчіано д'Абруццо.
Хоча артишоки готують по всій Італії, найбільш вправно з ними поводять себе на римських кухнях. Один з традиційних рецептів так і називається — артишоки по-римськи: очищені «квітки» варять з часником, ароматними травами і білим вином.
Забронювати готель в Римі зі знижкою до -65% можна на сайті.
©
depositphotos
Другий популярний рецепт — артишоки по-єврейськи: їх обсмажують у фритюрі з додаванням солі і перцю. За цим варіантом однозначно варто відправитися в ресторани єврейського гетто Риму. Головне — пам'ятати, що сезон артишоків з листопада по квітень, і шукати їх у літньому меню сенсу немає.
Одне з найбільш жаданих італійських страв для м'ясоїдів. Щоб заслужити право називатися флорентійським стейком, м'ясо повинно бути приготоване з корів породи chianina і вирізане з нижньої частини спини з шматком Т-подібної кістки. Від американських «побратимів» — T-bone і портерхаус — італійський стейк відрізняє солідна товщина, приблизно 5-6 сантиметрів.
©
depositphotos
Втім, кулінари визнають: зараз цих вимог дотримуються далеко не завжди. Маркетинг зробив свою справу — туристи самі шикуються в черги, щоб віддати від 40 до 60 євро за кілограм м'яса. І нічого страшного не трапиться, якщо використовувати не к'янину, а звичайну яловичину, а стейки вирізати не тільки з попереку, але і з іншої частини туші.
Незмінним залишається одне. Перед приготуванням м'ясо витримують не менше двох тижнів, а потім смажать на вугіллі до стану rare або medium rare. Спеції не використовують, щоб не зіпсувати смак: сіль, перець і оливкове масло подають вже до готової страви. Стандартна порція — близько 1 кілограма, тому стейк зазвичай беруть як мінімум на двох. Одні з найпопулярніших в Тоскані — ресторани м'ясника Даріо Чеккіні, де з подачі стейка роблять справжнє шоу.
Так, каннолі зараз продаються в кожній другій кав'ярні далеко за межами Італії. Але ласуни кажуть, що куштувати цей десерт потрібно саме на його батьківщині — Сицилії. За легендою обсмажувати трубочки з тіста у фритюрі і начиняти рікоттою стали черниці з Палермо. Спочатку каннолі пекли тільки під час карнавалів, але страва виявилася настільки смачною, що увійшла у повсякденне меню.
©
depositphotos
В Італії роблять каннолі різних розмірів: від трубочок на один укус до еспрессо до гігантів, які ледь поміщаються в руку. У начинку додають горіхи, цукати, шоколад, сир, лікери та марсалу (сицилійське десертне вино). Головне правило — їсти каннолі свіжими, інакше розмокла від крему трубочка не буде хрустіти.
Римська кухня бідняків відома стравами з субпродуктів. В італійській столиці майстерно готують рубець, серце, кишки, селезінку та інші малопривабливі (на перший погляд) частини туші. Але королем народних страв вважають рагу з бичачих хвостів.
Колись працівникам м'ясобоєн в районі Тестаччіо віддавали так звану п'яту чверть туші корови — частини, які не йшли на продаж. Виявилося, що хвости не просто придатні для їжі: з них виходить ситна і смачна страва, якщо тушкувати м'ясо на повільному вогні не менше чотирьох годин з додаванням овочів та томатного соусу.
Рагу з бичачих хвостів зараз можна знайти в меню багатьох римських ресторанів, особливо у народних районах Тестаччіо і Трастевере. Незважаючи на не самий «інстаграмний» вигляд страви, ароматне м'ясо тане в роті, а однією порцією можна наїстися, мабуть, на цілий день.
Класика міланської кухні — тушкована яловича гомілка з мозковою кісточкою (osso — «кістка», buco — «дірка»). У первісному варіанті стейки з гомілки гасили в білому вині з травами і часником. Коли в Італії з'явилися томати, рецепт змінили. Зараз м'ясо найчастіше готують на подушці з овочів з додаванням томатного соусу.
©
depositphotos
Подають оссобуко з ароматною гремолатою — сумішшю з лимонної цедри, часнику, трав і оливкової олії. Обов'язковий фінальний акорд — з'їсти кістковий мозок, щоб залишити в кісточці ту саму діру, завдяки якій і назвали страву.
Одна з гастрономічних пам'яток приморського регіону Марке — гігантські оливки з провінції Асколі-Пічено. Їх фарширують м'ясом, панірують у сухарях і обсмажують у фритюрі.
Вважається, що цей рецепт придумали в XIX столітті кухаря місцевої знаті, які шукали рецепт для утилізації залишків м'яса після бенкетів. Ідея припала до душі асколанцям. Зараз ситну і недорогу закуску можна знайти практично в будь-якому кафе чи гастрономії Асколі-Пічено.
Vitello tonnato — це не назва італійської опери, як може здатися, а телятина, маринована під соусом з тунця. Кому прийшла в голову не дуже очевидна ідея — поєднати в одній страві м'ясо і рибу — точно не відомо. Тим не менш, п'ємонтськую холодну закуску зараз подають у ресторанах по всьому світу.
За класичним рецептом, телячу вирізку варять або запікають, тонко ріжуть і поливають соусом, що нагадує майонез, на основі тунця, яєць, каперсів і анчоусів. Перед подаванням страву маринують в холодильнику кілька годин.
В Італії цю страву називають просто — парміджана. Але історики кажуть, що схожий за назвою регіон Парма навряд чи має відношення до винаходу рецепта. За право називатися батьківщиною овочевої запіканки борються два регіони — Кампанія і Сицилія.
Господині з півдня Італії обсмажують баклажани в олії і укладають шарами у форму, чергуючи з томатним соусом, моцарелою і базиліком. Зверху запіканку посипають пармезаном або пекоріно і запікають. Є «білий» варіант цієї страви, з цукіні, і м'ясний — як дієтичний варіант лазаньї. У будь-якому випадку парміджана вийшла універсальною: вона однаково смачна і в гарячому, і в холодному вигляді, її подають і як закуску, і як основну страву.
