Печера Альтаміра: все найцікавіше про місце

З дня відкриття навколо Альтаміри вирували пристрасті. Вона стала каменем спотикання для вченої спільноти та перевіркою совісті для її представників. А для першовідкривача сенсаційна знахідка обернулася трагедією.

Печера була виявлена в 1868 абсолютно випадково. Мисливський собака, що гнав лисицю, несподівано зник. Мисливець почав розшукувати свого вихованця і почув, як той скиглить... під землею. Відваливши камінь, мисливець через ущелину потрапив у печеру. Про знахідку повідомили власника земель — археолога-аматора Марселіно де Саутуола.

У листопаді 1879 року, після археологічної виставки у Франції, Саутуола вирішив розкопати Альтаміру. Оленячі роги, уламки посуду, крем'яні сокири та інші знаряддя праці — завзятість археолога була винагороджена.

Але унікальне відкриття належить дев'ятирічній дочці археолога Марії: «Подивися, тату, там бики!» Саутуола не повірив своїм очам — на стелі "танцювали" стародавні бізони, коні, кабани.

Малюнки були виконані майстерно: щоб надати тваринам об'єму, використовувався рельєф скелі. Стародавній митець спочатку пройшовся різцем, а потім розписав малюнки натуральними фарбами — вийшли кольорові барельєфи. Тут же було знайдено раковину, яка служила людині кам'яного віку палітрою. Напрочуд, але первісні майстри використовували прийоми, які були «відкриті» лише в XIX столітті імпресіоністами. То була сенсація!

Звістка про печеру, яку археолог-аматор обережно датував епохою палеоліту, швидко рознеслася Іспанією. До Альтаміри почалося справжнє паломництво любителів старожитностей. Печеру відвідав навіть іспанський король Альфонс XII. Але з науковим визнанням відкриття відбулася затримка.

Науковий світ завзято не бачив печеру. Хіба можуть бути у давньої людини творчі здібності та естетичний смак?

Археолога-аматора і професора Мадридського університету дона Хуана Віланова-і-П'єра, який підтримав Саутуола, висміювали в кабінетах та наукових конференціях. Поважні чоловіки вважали — принаймні їм було так зручно — Альтаміру науковою аферою.

«Картальяк, друже, будь обережним, — писав своєму учневі «батько» сучасної первісної археології Габріель де Мортільє. — Це фокус іспанських єзуїтів. Вони хочуть скомпрометувати істориків первісності». І професор Картальяк — голова редакції французького журналу «Матеріали з природної історії людини», куди Саутуола направив свою брошуру про Альтаміру, вирішив не ризикувати. Самотні голоси на підтримку Саутуоли заглушував хор не бажаючих переглядати наукову парадигму.

Один із співробітників журналу Едуард Харле зійшов до відвідин печери. Його висновки були прості: в Альтамірі відсутнє природне освітлення, а штучне ще не винайшли (так він вважав, хоч пізніше, в інших печерах періоду палеоліту, були знайдені кам'яні світильники), розписи нанесені на сталактитові натіки, відповідно, вони сучасні, і, нарешті , охра — поширений у XIX столітті матеріал у Кантабрії. Резюме: малюнки — підробка, виконана зовсім недавно, ми маємо справу з фальсифікацією. На цьому науковий світ закрив собі печеру Альтаміра.

Саутуола надіслав матеріали в Берлінське антропологічне суспільство, але й тут реакції не було. Довгі двадцять років печерні малюнки не визнавали справжніми. Але одного дня Картальяк, який одного разу побоявся визнати істину, розкаявся. «У дні нашої молодості ми думали, що все знаємо, — зізнався голова «Матеріалів», — у найближчому номері журналу я надрукую каяття».

Але Саутуола не дожив до цієї щасливої хвилини — він помер ще в 1888 році. Зацькований Віланова, змушений відмовитися від своїх поглядів, пішов за своїм однодумцем через п'ять років.

Після визнання печери розкопки відновили. Ажіотаж навколо неї продовжувався. У середині XX століття Альтаміру відвідувало величезну кількість людей — до півтори тисячі на день. Через вогкість у печері з'явилася пліснява. Печеру мусили закрити на реставрацію.

У наші дні Альтаміру знову відкрито для відвідування, але записуватися на екскурсію потрібно за кілька років. У печеру на день пускають лише кілька людей, за спеціальними дозволами. У музеї Сантандера можна помилуватися копіями малюнків. Знімки знаходяться й у Національному археологічному музеї Іспанії у Мадриді, Німецькому музеї у Мюнхені, а також у Японії.

«Після Альтаміри – все занепад! — вигукнув Пабло Пікассо, побувавши одного разу в печері. — Жоден із сучасних художників не зміг би написати подібне». А чудові фрески стародавньої людини продовжують вражати наших сучасників.