Палаци Чернігівщини: 1-денний маршрут Чернігівською областю.

Я народилася, виросла і навчалася в університеті в Чернігівській області, але, як виявилося, я зовсім мало по ній подорожувала. Отже, якщо кордони закрили, а довгоочікуване літо не просто наблизилося, а повністю настало, я вирішила скористатися нагодою та відвідати ті куточки України, на які не вистачало часу раніше.

Почати вирішила з Чернігівської області: це недалеко від Києва, це рідна для мене та для друзів, з якими ми планували поїхати, земля, а одноденна поїздка – саме те, що потрібно, щоб перейти на вихідні, але не втомитися так, щоб потім ще відпочивати від самої подорожі. Наш авто-тур ми умовно назвали «Подорож палацами Чернігівщини», оскільки основною метою було побачити саме палаци у Качанівці, Сокиринцях та, можливо, Тростянці.

Ми запланували виїхати з Києва у суботу о 8-й ранку, і, як потім з'ясувалося, це було правильне рішення: пізніше на трасах вже з'явилися пробки. Першою точкою нашої подорожі став національний історико-культурний заповідник "Качанівка" (одноіменне село в Ічнянському районі Чернігівської області). Дорога із зупинкою на заправку та каву зайняла майже 4 години. Місцями дорога була розбита, але не настільки, щоб назвати її жахливою (пізніше я побачила справді жахливий відрізок траси на Херсон). Потрібно помітити, що їхали ми не поспішаючи, старанно об'їжджаючи кожну яму на шляху до Качанівки. Ми приїхали опівдні і вирішили одразу пообідати, а потім уже йти гуляти. Про їжу докладніше розповім нижче.

Качанівка

Історико-культурний заповідник «Качанівка» зустрічає вас одразу при в'їзді до села, тож довго шукати його не доведеться. Сам палац був закритий для відвідувачів з огляду на карантин, але територія заповідника така велика, що тут є де розгулятися, навіть без відвідування палацу. Палацовий ансамбль Качанівки було збудовано як одну з резиденцій президента Малоросійської колегії та генерал-губернатора Малоросії Румянцева-Задунайського ще у XVII столітті. Через деякий час садиба перейшла у власність родини поміщиків Тарновських. Тут побувало багато видатних художників ХІХ століття, включаючи Шевченка, Гоголя, Глінку, Марка Вовчка, Рєпіна та інші.

Сокиринці

На початку XIX століття поміщик Павло Галаган збудував у Сокиринцях кам'яний палац, який налічував 60 кімнат, з'єднаних амфіладним способом. Крім палацу в маєтку було багато інших об'єктів, таких як церква, парк, оранжерея, дві альтанки, але більшість із них не збереглася. Палац, на мою думку, дуже цікавий: у нього є виходи на всі чотири сторони. Зараз у палаці знаходиться Сокиринський професійний аграрний ліцей, і мені особисто це здається дуже дивним, бо палац явно в аварійному стані: зі стелі обсипається штукатурка, двері не зачиняються, стіни мають справжні дірки. Територія велика, але місцями запущена (заросла травою). Сміття як такого я не побачила, а альтанка-ротонда у парку просто надзвичайно чиста, приємно подивитися.

Ще одна особливість Сокиринського парку – це Шевченківський ясен – найстаріше дерево парку. Вважається, що саме під цим ясенем Кобзар написав свій знаменитий твір «Тече вода з під явору, яром на долину...».

Прогулянка територією до Сокиринців займе 40-60 хвилин. Ми також прогулялися через парк до альтанки на пагорбі, а потім відпочили на березі озера і з'їли бутербродом. До Тростянця ми вирішили не заїжджати, зате повернутися засвітло до Києва.

Кілька практичних порад для короткої подорожі:

• Перш ніж кудись їхати, спробуйте дізнатися більше про місце, режим роботи і так далі. Я дзвонила заздалегідь до Качанівки, тож я дізналася, що палац закритий, але парк працює, і можна їхати. Контактів на офіційному сайті заповідника, на жаль, немає, але я все ж таки знайшла методом перегляду кожної сторінки на сайті телефон людини, яка відповідає за проживання у палаці, тому говорила саме з ним. У Сокиринці навіть не намагалася дзвонити, але сестра, яка раніше там була, підтвердила, що до палацу та парку доступ вільний.
• Враховуючи карантин, я вирішила не брати екскурсії ніде, щоб максимально обмежити спілкування з іншими людьми, крім мого постійного кола спілкування. Тому раджу перед поїздкою прочитати базову інформацію про місця, які збираєтеся відвідати, щоб принаймні розуміти, що до чого.

• Я ще в Києві роздрукувала з інтернету карти обох паркових комплексів із позначками, що і де там знаходиться. Потім вони нам знадобилися, тому що ми орієнтувалися саме на них.
• Щодо їжі, то я рекомендую брати їжу та воду з собою з дому. Ми розуміли, куди їдемо, і не сподівалися знайти кафе чи ресторани на місці. Тим більше до карантину. Тому взяли бутерброди із собою. І повірте, що на березі озера в тіні вони були надзвичайно смачні

І головна порада – звертати увагу на все, що відбувається довкола. Україна дуже гарна, і жодні дороги не зіпсують враження від тієї краси, яка нас оточує – цвітуть польові квіти, літають лелеки, височіють стоси сіна, а зелений колір літа такий гарний, що я навіть не підібрала слова, щоб правильно його назвати.