Особистий досвід: Як пізнати Таїланд за 5 днів?

Переліт

Зазвичай переліт в Південно-Східну Азію рідко буває дешевим. Хорошою можна назвати ціну близько $650, але і це не межа – якщо добре шукати і мати трохи везіння, можна наткнутися на акційні пропозиції. У нашому випадку це був переліт від Turkish Airlines за $370 до Гонконгу. А звідти вже вся Азія на долоні і недорого. Не обмежуйтеся прямими рейсами, розглядайте будь-які пропозиції: кожен великий місто – потенційний авиахаб.

Якщо 5 днів на поїздку - занадто мало для вас, обов'язково прочитайте цей матеріал!

Погода

Подорож була на початку травня, що для Таїланду вже не вважається сезоном, так як починається сезон дощів. Прогноз погоди обіцяв злива КОЖЕН ДЕНЬ. Дощ-то я люблю, але втопити хороший фотоапарат боялася. Але все-таки ризикнула. Підсумок: тропічне сонце нещадно жарило цілими днями, а дощ був один раз вночі, на півдні. Так що, не варто особливо вірити прогнозам.

Віза по приїзду

3 години в черзі! Вночі! Я так сподівалася, що це буде не ажіотажне час, але не тут-то було. Особливої уваги заслуговує, кабінка для фото в аеропорту Суварнабхумі! Страшніше фото у мене не було ніколи. А адже коштують вони по 200 бат ($6) за комплект (з двох це 2 поїздки на таксі!). Якщо розраховуєте на візу по прильоту, візьміть фото з собою – це заощадить час, гроші і нерви. І валюту готівкою теж беріть з собою – банкоматів до паспортного контролю немає. А ще краще – оформляйте візу заздалегідь в консульстві, зараз це в 2 рази дешевше ($30 в консульстві і $60 по приїзду).

Нагадуємо, що з 22 листопада Таїланду ввів безвізовий режим для українців, які відвідують країну з туристичною метою, на термін до 30 днів.

День 1. Бангкок

У Бангкоку планувалося провести всього 1 день, вивчати громадський транспорт було абсолютно колись і ми скрізь переміщалися на таксі. До того ж воно з кондиціонером і в більшості своїй по лічильнику. Toyota, здається, купила весь таксі-бізнес у всьому світі :) І Бангкока не виняток.

Про сервіс. Це був наш перший раз в Азії і були переживання, що ми летимо в країну третього світу. У порівнянні з Таїландом, країна третього світу – це ми, а вони – майже Південна Корея. Особливо вражає ідеальний асфальт зі світловідбиваючий об'ємної розміткою, навіть посеред джунглів. А ще в Азії забавна планування санвузла - навіщо виділяти місце під душ в таку спеку? Нехай буде посеред прямо в проході! І дійсно, при тій спеці, абсолютно комфортно.

У готель ми потрапили в 5.30 ранку, саме час було кинути речі і відправитися на один з плавучих ринків Бангкока, але організм чомусь зажадав спати.

Королівський палац Бангкока

Можливо через останнього робочого дня перед великим святом (День коронації – палац закритий 3 дні) – народу в Палаці була тьма. Просто нереальна. Так як до Будди не можна з голими плечима і голими колінами (як чоловікам, так і жінкам), у палаці можна взяти закритий одяг безкоштовно (під заставу). Знаючи це, ми нічого з собою не брали, і ... витратили більше півгодини дорогоцінного часу на чергу за одягом.

Натовп була такою щільною, що навіть зупинитися дістати пляшку води було неможливо. Туристи, в основному, азіати, європейців менше 20%. У будь-якому закритому приміщенні, особливо біля знаменитого Жадеитового Будди, людей набивалося, як у маршрутці вранці. Згаданого Будду фотографувати не можна, близько не підпускають, та й сам він маленький - маючи навіть невелику короткозорість, беріть окуляри.

Тропічна спека нестерпна і натовпи людей (по більшій частини друга) буквально не давали вдихнути в Палаці, навіть на території. Квиток () поширювався на територію і відвідування двох музеїв. До музеїв ми навіть не дійшли, тому що настільки швидше хотілося покинути це місце. Особистий висновок – відвідувати тільки в жорсткий несезон. Досить красиво, але натовпи людей повністю перекреслюють красу. На жаль, із-за пізнього підйому і вільного часу, витраченого у Палаці, до Лежачого Будди ми не встигли (закривається о 15.30), тому раджу з нього починати.

Ват Арун

На березі річки стоїть красивий фарфоровий Храм Ранкової Зорі. Ресторани і кафе навпроти кожен вечір забиті відвідувачами, які бажають подивитися захід на його тлі. На жаль, в наше перебування він реставрувався, що трохи зіпсувало ландшафт.

Але, тим не менш, це не заважає насолодитися ним зблизька. За 3 бата на поромі можна підпливти прямо до входу в храм. Тут одяг для Будди платно-недорога (20 бат). Храм дуже гарний, вся зовнішня плитка зроблена з порцеляни. І віє від нього якимось колоритом та історією, а не тільки туристичної заманухою. Себе окупає екскурсія по каналах – дозволяє дізнатися зворотний бік Бангкока – нетрі, плавучі ринки, буддистські храми з виходом до води. (Чим більше людей, тим вигідніше – орендується ціла човен).

Екскурсії "Таїланд - столиця трансвеститів" і "Нічні принади Бангкока" нас не цікавили, тому ознайомлення з вечірнім тайським колоритом проходило на пішої вулиці Каосан (Khaosan). Повинна сказати, що паралельні Каосан вулиці не менш, а навіть більш привабливі - там є чудові ресторани з місцевою кухнею і не так багато людей.

Кухня

Саме час розповісти про місцеву кухню. Вона чудова! Особливо для тих, хто любить гостре. Національна страви - суп Том Ям, виглядає як юшка з перцю чилі, в якій плавають тигрові креветки. Усюди кокос і його молоко, чилі і, зрозуміло, рис. Риба в основному local, що тільки додає їй привабливості та свіжості (адже її ловлять на місці і готують там же на грилі).

Багато морепродуктів - устриці, креветки, гребінці. У контексті морепродуктів не забувайте переклад слова raw (сирої). Чомусь вони трапляються тут саме в такій подачі. В закладах завжди є вегетаріанське меню.

Вулична їжа свіжа і є її не страшно (особливо в туристичних місцях). Spring rolls – хрусткий млинець з рисовою локшиною і овочами всередині. На смак набагато краще, ніж на словах! А ще кокоси! Вони прекрасні! Вони скрізь! Це не ті дубові коричневі, як у нас в магазинах, а свіжі, з м'якою шкіркою, які відкривають прямо на місці – і смак у них зовсім інший, і вони дуже органічно впроваджуються в навколишнє спеку. Також прямо у кокосі тут продають кокосове морозиво – must taste, yummy-yummy. Смузі скрізь. За копійки. Свіжі, холодні, великий вибір – манго, папайя, ананас, і, що було несподівано, гранат і кавун.

Там же ми випробували знаменитий тайський масаж. Не можу ручатися, що він однаковий по всій країні, але вартість однакова скрізь (250 бат загальний масаж - $7). Враження – що він узяв від тайського боксу. Те місце, де за твої ж гроші тебе поб'ють. Тайський масаж – для тих, хто любить жорсткіше! На цьому наша вечірня прогулянка підходила до кінця, треба було повертатися в готель, адже вранці за планом – 800 км на південь!

Про транспорт в Таїланді

Рух – лівобічний, що викликає побоювання в оренді машини, але, мушу сказати, звикаєш швидко, достатньо кілька разів проїхати пасажиром. Більш ідеального асфальту я не бачила ніде і ніколи. Як скло, розмітка, знаки, не варто побоюватися місцевого колориту водіння – не можу сказати, що тайці їздять строго по правилам, але після наших країв - там абсолютно безпечно. Тому оренда машини – є цілком розглянутим варіантом, особливо, якщо має бути поїздка між невеликими містами.

Вся Азія (як і вся Африка), їздить на двох колесах. Прокат мотобайків тут на рівні прокату велосипедів в Європі - на кожному розі. Тому вміння керувати двоколісних звіром вкрай згодиться тут.

• У містах поширені тук-туки. Але вони не значно дешевше таксі, хіба що маневреність.
• Також їздять тут, особливо на півдні, ніж на зразок пікапів з посадочними місцями в кузові і з дахом.
• Про таксі згадувалося вище - дуже комфортно, чисто і завжди з кондиціонером.
• Ж/д теж присутня. Але мінус в тому, що квитки можна купити через інтернет, лише в касі на місці.
• Авіа. Величезна кількість внутрішніх рейсів, лоукостів і не дуже, часто літають і по всіх напрямках. Бангкок-Сураттані (близько 800 км), Пукет-Бангкок - 25$, і це не заздалегідь, а за тиждень. 25$, Карл! Обійняти і плакати. Той же маршрут на поїзді коштує стільки ж! Авіа за ціною ж/д - мрія.

День 2. Острів Самуї

Для подорожі на південь був обраний авиавариант - так як нам треба було не сидіти на місці, наш основний багаж залишився в Бангкоку "під охороною" в ментал, в якому ми зупинялися всього за 30 бат/день (менше $1!), - це нормальна практика тут. І летіли ми тільки з ручною поклажею.

Внутрішні рейси і часто лоукостери літають зі старого аеропорту Бангкока Дон Мианг. Читаючи фразу "старий аеропорт Бангкока" я готувалася морально до чогось на кшталт аеропорту Запоріжжя або Івано-Франківська. На ділі виявилося, що Бориспіль курить в сторонці.

На перевірці багажу у нас відібрали (цілком законно) спрей від загару і від комарів, тому ми обзавелися ними там же в аптеці в терміналі. Так доля звела мене з натуральним кремом від комарів. Лимон+евкаліпт. Ось як тайці від москітів рятуються! Повинна сказати - відмінно працює, ще й холодить шкіру, що дуже до речі при тропічній спеці.

Що ще було приємно, прямо в терміналі Дон Мыанга є 7/11 (Севен-Елевен) (величезна мережа магазинів по всій Азії, крім продуктів там можна купити і розігріти їжу, - повинна сказати, дуже навіть пристойну і смачну), що дозволяє за браком часу на ресторан не померти від голоду.

Читач! Якщо тобі коли-небудь належить переліт від AirAsia, не бери там їжу! Не ризикуй... Я не знала, що той набір продуктів взагалі реально настільки зіпсувати - сухий, жирний, гострий, твердий рис, на який (як, втім, і на все інше) страшно дивитися. На додачу, у AirAsia абсолютно ідіотська онлайн-реєстрація поруч можна сісти лише за дод. плату, а безкоштовно – в різних частинах літака. Але в підсумку стюардеса сама запропонувала пересісти (безкоштовно). В іншому, політ пройшов добре. Польоти на світанку завжди дарують емоції на цілий день і радість оці в ілюмінаторі.

Самуї - острів в Сіамській затоці, другий за величиною в Таїланді після Пхукета. Улюблене місце для індивідуального туризму і для зимівлі. На Самуї є аеропорт, але летіти сюди дорого, тому більш бюджетний варіант - долетіти до Сураттані. На всіх рейсах на Сураттані незалежно від авіакомпанії, прямо на борту можна купити квиток на острів (автобус+паром). Або ж купити його в аеропорту по прильоту. Дорога займає 3 години (1,5 на автобусі і 1,5 на поромі).

Пором запам'ятався величезною кількістю людей, які їдять місцеву Мівіну. І, зрозуміло, красивими пейзажами. На Самуї був виділений один день з міркувань оцінити, що це за фрукт. Що відразу не сподобалося - водії дуже багато хочуть за те, щоб довезти до пляжу (близько 10-15 хвилин стоять, як таксі в Бангкоку – $5-7). Альтернатива - прокат мотобайків. Виходить, що об'їхати всі пляжі (їх близько 15) – або дуже дорого, або треба вміти водити двоколісного коня.

Пляжі Самуї

Для відпочинку ми вибрали два пляжі: Бо Пут, як пляж з інфраструктурою, і Бан Тан, як пляж з дрібним білим піском.

Бо Пут

Наявність цивілізації відразу примножує ціни на 3, скільки коштує житло – навіть уявити страшно. Людей немає, воно і не дивно. Пісок великий і жовтий. Щоб добре уявити, що це означає – спробуйте купити пару упаковок круглого рису і походити по ньому будинку.

Бан Тан

Всі негативні емоції, залишені вищеописаним враженням про Самуї, забуті. Досконалий контраст – автентично і тропично. Пальми звисають над піском і можна недорого випити кокос прямо на пляжі. Пісок білий і дрібний – дуже приємний.

Море в Сіамській затоці дуже тепле (близько 32 градусів), на багатьох пляжах Самуї яскраво виражені відливи, тобто, щоб поринути по груди, потрібно йти вічність.

Саме море досить нудне, фауни практично немає. За цим треба плисти на сусідній Пангало, але дайвінг/снорклінг там доступний в рамках екскурсії і в певних місцях, а не прямо біля берега.

Висновки: Самуї - острів

1. для тих, хто любить порожні пляжі
2. для тих, хто любить релаксувати на суші і споглядати море, а не вивчати його мешканців
3. більше підходить для тривалого відпочинку
4. тут слабо виражена нічне життя, за тусовками потрібно їхати в Патайю, Пхукет, Пхі-Пхі
5. добре підходить для відпочинку з маленькими дітьми

Чим ближче до екватора, тим раніше темніє. Спливши останнім поромом в 18.30 і зустрівши на ньому захід, ми зловили місцевого і за ціле стан (3000 бат або $85) через 3 години були в Као-Сік. Це було головним косяком поїздки. Зараз я б зробила так: переночувала в Сураттані, вранці рейсовим автобусом доїхала до Као-Сік, залишок дня присвятила однойменному національному парку, а на наступний день взяла одноденну екскурсію на озеро Чоо-Лан. Але мені дуже-дуже хотілося взяти саме дводенну, і провести ніч в будиночку на воді.

Приїхали ми в джунглі, на рецепції нас спочатку зустріли 2 гекона, а потім вже господиня гестхауза. Відразу домовилися про екскурсії на озеро на ранок. Ми були дуже голодні і ніяк не розраховували, що потрапимо сюди після 23. Але якийсь тайський бар навпроти працював, дуже вибачаючись нам пояснили, що з їжі є тільки локшина (все та ж тайська Мівіна), але нам було все одно. Господиня бару зробила нам гарячі бутерброди з сиром. Безкоштовно! Це був перший раз в Таїланді, коли для нас щось зробили по доброті душевній, а не заради грошей!

Ми сиділи на подушках на відкритій терасі другого поверху тайського бару, їли тайську локшину. В іншій частині залу 2 тайця грали в більярд. А з нашими ногами грався кошеня - і навіть кошенята тут інші, з орієнтальної формою морди і великими вухами – в кожній кішці видно сіамський предок. Це був один з кращих моментів подорожі – так автентично, серед справжніх, а не туристичних тайців, під звуки та запахи тропіків.

День 3-4. Озеро Чоо Лан

Після ночі в бунгало посеред джунглів, вранці ми вирушили на озеро. Озеро Чоо-Лан – одне з найкрасивіших місць Таїланду. Була собі річка, а в 1982 побудували греблю - річка розлилася, затопивши долину, і створила абсолютно унікальні пейзажі і свою екосистему. Тут цвіте найбільший квітка у світі – Раффлезія (ширина квітки до 1,5 метра), у період його цвітіння (лютий) проводять екскурсії по його пошуків. Вода – найчистіша, блакитного кольору, прісна, дуже тепла (близько 36-38 градусів).

Також особливість цього місця в тому, що тут взагалі немає москітів! Своїм ходом на нього теж можна потрапити, але невигідно – пересуватися можна тільки на човні, а орендувати її вигідніше хіба що для груп від 20 осіб. Не кажучи вже про те, що доїхати до причалу можна тільки орендованим транспортом, який з собою не візьмеш. Тому простіше взяти екскурсію і не паритися. Екскурсії на 1 і на 2 дні, пакет однаковий – екскурсія по озеру, печери, фотосафарі (тукани, макаки) і т. д. Дводенна хіба що дозволяє застати на озері захід, накататися на особистій байдарці (весла вистачати відразу по приїзду, а то може не вистачити), продегустувати місцеву рибу, посмажену на решітці. Та й саме усвідомлення, що ти ночуєш у будиночку на воді додає колориту.

Їхати сюди не рекомендується в сезон дощів - всі печери закриті для відвідування з 01.06 до 01.12, а коштує екскурсія не менше. Тому, щоб отримати максимум, краще приїжджати не в цей період. В печеру краще йти в купальнику, т. к. багато де йти через воду, а вибиратися з печери по груди у воді у вузькому проході в темряві між двох стін. Відчуття дуже круті. Без сумнівів, у цьому місці зосереджені одні з найкрасивіших пейзажів Таїланду! Після них популярні туристичні визначні пам'ятки вже не вражають.

До середини наступного дня ми повернулися в Као-Сік, щоб продовжити шлях. На жаль, не було часу відвідати однойменний національний парк, але це відмінний привід повернутися туди на кілька днів - це того варто. А то за 5 днів в Таїланді так і не покататися на слоні - не порядок!

День 4-5. Панга-нга. Джунглі і острів Джеймса Бонда

Наступним пунктом був місто Панга-нга. Варто згадати, що ми збиралися заночувати в цьому місці тільки заради однієї пам'ятки (на цей раз якраз знаменитої серед туристів) – Као Тапу або т. зв. острів Джеймса Бонда. Але несподівано ми отримали і побачили набагато більше в цьому краї, ніж очікували.

Промінявши курний колорит задушливого міста на звуки джунглів, ми знову вибрали гестхауз далеко від міської суєти ближче до дикої природи. Господиня виявилася душевнейшей жінкою – для початку не дала нам померти з голоду. Її страви були найкращою національною кухнею, яку ми пробували в Таїланді! До того ж, взяла за них зовсім смішні гроші.

Там джунглі інші, не такі як у Као Сок. До того ж, провінція Панга знайома плантаціями – ми жили серед каучуку і ротанга. Сезон дощів приходить в країну з півдня. В ту ніч лив дощ, вітер трощив усе на своєму шляху, а ми сиділи на критій терасі, і, попиваючи імбирний чай, спостерігали за буйством природи. А в бунгало нас знову зустрічав гекон.

В 2 км від гестхауза розташовувався, як було сказано на букінгу, водоспад. Туди ми і вирушили вранці. З двоколісним прокатним транспортом у мене все погано, тому господиня відвезла нас на машині (і знову безкоштовно!) і навіть була готова почекати поки ми погуляємо, але ми запевнили її, що успішно доберемося назад на своїх двох. "Водоспад" виявився величезним національним парком Sa Nang Manora Forest Park -- досить недоторканим, щоб відчувати себе в дикій природі, і досить облаштованим, щоб відчувати себе в безпеці.

Витративши заплановані 2 години, ми пройшли тільки 1/10 всієї пішої стежки, правда далі від "стежки" залишалося тільки назва. Ці дикі джунглі, повністю наші, стали одним з кращих вражень поїздки. В нашій кімнаті лежала брошура з туризму в провінції Панга. Однозначно можу сказати, що там є місця куди цікавіше острова Джеймса Бонда, але про них важко знайти інформацію, не знаючи назв. Адже якщо на запит "Бангкок" або "Паттайя" Гугл видає "райські" фото Пхі-Пхі, ще й з безлюдним пляжем, що практично неможливо, то що говорити про спробу побудувати маршрут менш відомим місцям...

Назад ми поверталися проходячи повз ферми ананасів, задивившись на які, були безцеремонно покусані (до крові, між іншим) малими правоохоронцями джунглів – величезними рудими мурахами. Ми були налаштовані йти назад пішки, але не тут-то було – біля нас зупиняється джип і сім'я тайців жестами закликає нас підвезти. І так, знову безкоштовно!

Господиня довезла нас до центру міста (на автовокзал), де ми взяли індивідуальну екскурсію на Као Тапу, так як рейсові екскурсії всі виїхали вранці, вдень їх немає, бо відлив трохи псує мальовничість. Місто стоїть на дельті річки, саме через неї ми й пливли - мангрові ліси і карстові скелі. Тільки колір води не особливо привабливий, бо річка несе з собою багато бруду.

Види красиві, але після Чоо Лан не особливо вражають. Сам острів Джеймса Бонда відносно невеликий. На його тлі можна зробити гарні фото, також усвідомлюєш, що рано чи пізно ця скеля зруйнується стихією. Але величезна кількість нахабних продавців сувенірів перетворили це місце в азіатський Єгипет – з криками "friend" і хапанням за руки. Вода навколо огидна – брудна, гаряча. Купатися там не варто – суцільне розчарування.

День 5. Пхукет, пора відлітати

Назад ми летіли з аеропорту Пхукета, так як він найближчий до цього місця. Рейсовий автобус представляв з себе перероблений на багатомісний VIP-лімузин з золотим стелею. Хоча може до Пхукета тільки так і годиться їхати? :)