Патагонія: подорож на край світу

Літак здійнявся в небо і, всього за кілька годин промайнувши простори Європи, продовжив долати тисячі кілометрів над безмежними просторами Атлантичного океану. Непомітно для себе ми перетнули Екватор і опинились у Південній півкулі, наближаючись до мети нашої довгої подорожі – Південної Америки.

Перше знайомство з новим континентом відбулося в столиці Аргентини – Буенос-Айресі. «Баирес», як його називають місцеві – це велике сучасне місто з усіма необхідними атрибутами мегаполісу: розвинутою системою транспорту, великими супермаркетами, торговими центрами, готелями та ресторанами в центрі міста. Тому перше враження не викликало у нас очікуваного культурного шоку. Латинська Америка, на перший погляд, мало чим відрізнялася від Європи.

Тим, хто подорожував по Іспанії, одразу впадають в очі спільні ознаки у плануванні міста: майже всі вулиці утворюють прямокутні квартали стандартного розміру, а нумерація будинків іде не за порядком, а за відстанню від початку вулиці, що досить зручно для орієнтування. Так, наприклад, знаходячись біля будинку 124 ви одразу знаєте, що до 220 по цій же вулиці ви легко потрапите пішки, а якщо вам потрібен номер 3528, то є сенс скористатись автобусом чи таксі.

Ще одне приємне враження від Буенос-Айреса полягає в тому, що у цій частині світу під час нашої зими навпаки царює літо. Тож, потрапивши сюди наприкінці грудня, ми були щасливі залишити в готелі всі громіздкі речі і піти на прогулянку в місто в самих лише футболках і легких штанях. Ті, хто мав шорти чи штані-трансформери з задоволенням вдягли і їх, а дехто з дівчат навіть прихопив з собою сукні і теж мерщій скористались нагодою покрасуватись в них.

Наступна можливість одягти літні речі передбачалась в нашій подорожі не скоро, адже головною метою поїздки була загадкова і далека земля - Патагонія. Для Південної Америки ця територія - майже те саме, що для нашої півкулі далека північ. Хоча крайня точка американського континенту і не заходить на півдні за полярне коло, проте близькість Антарктики відчувається тут навіть під час місцевого літа. Середні температури вдень становлять біля 14 градусів тепла, а вночі стовпчик термометра легко може наблизитись і до нуля, що в поєднанні з постійними сильними вітрами аж ніяк не сприяє бажанню одягатись у шорти і футболки.

Три години перельоту від сонячного Буенос-Айреса, і ми опиняємось за дві з половиною тисячі кілометрів, у найпівденнішому місті святу — Ушуайя, яке одразу показує нам свій норовливий характер: небо затягнуте сірими хмарами, дме пронизливий вітер і періодично накрапає невеликий дощ. Але водночас є в такому похмурому кліматі своя сувора, але заворожуюча краса.

Прогулянка до національного парку Вогняна Земля також була далеко не спекотна. Тут нам всім, в першу чергу, знадобився наш мембранний шар одягу: гортексові куртки і непромокаючі штані. Дощовики-пончо виявились менш практичними у застосуванні — їх сильно тріпало вітром і вони норовили зачепитись за численні кущі та дерева, що росли вздовж стежок, які здебільшого проходять у зоні лісу. Тож хороший мембранний одяг є просто незамінним для подорожей у Патагонію, з ним ви зможете надійно захистити себе від дощу і вітру, а дихаючі властивості мембрани дозволять почуватись комфортно навіть при активному пересуванні, адже, незважаючи на негоду, подивитись навколо тут є на що.

А от наступний день, коли у нас була запланована екскурсія на острів пінгвінів, виявився просто чудовим! Вранці нас привітало чисте сонячне небо і ми мерщій рушили до причалу, де на нас чекав катер для переправи на острів. По дорозі зняли з себе весь верхній одяг, іти було тепло навіть у легеньких штанях і тонкій термобілизні.

Та раділи теплу ми не довго. Під час морської прогулянки ми весь час вискакували на верхню палубу аби зробити фото навколишніх краєвидів, островів з місцевими птахами і морськими левами, а коли капітан покликав нас подивитись на пірнаючих просто поряд з катером китів, ми зависли, споглядаючи їх, мало не на півгодини. І от тут утеплюючий шар флісу і вітрозахисний одяг знову став у нагоді, бо знаходитись на кораблі ззовні було, м’яко кажучи, прохолодно. Ті, хто захопив з собою легкі пухові куртки, не пожалкували про це ні разу. Також незамінними тут стали баффи, які хтось використовував як шапки чи пов’язки на вуха, а хтось як шарфи і захист обличчя, бо при таких вітрах, як тут, шкіра, особливо у дівчат, обвітрюється просто миттєво.

Тоді ми ще не підозрювали, що цей морський вітер здаватиметься нам легким бризом після того, як ми відчуємо на собі всю силу справжніх патагонських вітрів у національному парку Торрес дель Пайне в Чилі. В той день, коли ми вийшли в радіалку до льодовика Грей, прогноз погоди, який було вивішено біля адміністрації кемпінгу, зазначав можливу швидкість вітру до 80 км на годину...

Допоки ми піднімались по стежці під захистом скель, здавалось, що можливо прогноз був помилковим, але щойно ми вийшли на відкриту ділянку над озером, як стало зрозуміло, що це був зовсім не жарт. Вітер був такої сили, що, аби рушити з місця, треба було прикласти чимало зусиль, а деяких найтендітніших дівчат за нашої групи сильними поривами вітру навіть норовило підняти над землею. Так, це був той самий славнозвісний вітер Патагонії! І це при тому, що ми знаходились на висоті не більше 500 м над рівнем моря. Що відбувалось у цей час на навколишніх вершинах Пайне Гранде чи Лас Торрес, висота яких наближається до 3000 м, можна лише уявити.

У наступні дні вітер ще час від часу давав про себе знати, проте сильніших поривів вже не бувало. Для наших наметів вітри Патагонії теж стали не аби яким випробуванням. На щастя, всі вони були від знаних виробників і зроблені із сучасних міцних матеріалів. Завдяки добре встановленим вітровим розтяжкам в жодного намета не були зламані дуги, хоча іноді вночі доводилось добряче похвилюватись за це, бо час від часу одну зі стінок добряче прогинало всередину. Деякі дуги таки зазнали деформації, проте залишились цілі. А от тентам пощастило трохи менше. Їх так сильно тріпало вітром, що у двох з чотирьох наших наметів в деяких місцях трапились надриви: у одного в місці кріплення тенту з дугами, в іншого у нижній частині по шву від занадто сильного натягу.

Через кілька днів, показавши всю свою міць і норов, погода нарешті заспокоїлась. Під час поїздки на льодовик Періто Морено ми споглядали пейзаж із високою хмарністю та сонячними просвітами, а під час треккінгу біля Ель-Чалтену, походу до гори Фіц-Рой і Серро Торре, ми взагалі могли дозволити собі розкіш роздягтись до футболок. Тож, як бачите, погодні умови в Патагонії надзвичайно контрастні: від холоду і пронизливого вітру, коли не зайвими є фліс і навіть пуховка, а захист від дощу і вітру у вигляді одягу з мембраною є просто життєвою необхідністю, до сонячних днів, коли теплі речі й дощовики можна заховати в рюкзак і насолоджуватись променями літнього сонця.

Важливо тільки не забувати в цей час про сонце-захисний крем та окуляри, адже інтенсивність ультрафіолетового випромінювання тут надзвичайно висока. І необхідно завжди пам’ятати про те, що погода в горах Патагонії надзвичайно мінлива, тож виходячи з кемпінгу на тривалу прогулянку навіть у теплий і ясний день слід прихопити з собою невеликий рюкзак з одягом і необхідними речами на випадок негоди.

Щодо взуття, то з нашого досвіду, за хорошої погоди в радіальні виходи цілком комфортно ходити навіть в треккінгових кросівках, адже всі маршрути проходять по маркованих стежках і складність рельєфу зазвичай не висока. Проте, враховуючи, що частину переходів необхідно здійснювати з усім спорядженням під вагою великого рюкзака, більш безпечними і надійними будуть легкі треккінгові чоботи з підтримкою голіностопу та підошвою Vibram для забезпечення впевненої стійкості на мокрому камінні та грунті. З хорошим спорядженням ані холод, ані суворі вітри й періодичні дощі не зіпсують вам враження від неймовірної краси Патагонії.