Ірена Карпа про улюбленi місця Парижа

Щоразу, коли я сідала на якій-небудь терасі з келихом в міру доброго вина, зі мною поряд тут же «вмощувалася» героїня. І от я вже писала не так про неї, як про те, що ця дівиця зараз бачить і чує довкола. Що вдягнено на перехожих, про що вони між собою говорять, як світло падає на полущені двері османівського будинку і котра година на сонячному годиннику. А потім вже вирішувала, яка саме з героїнь це все «бачить» і живе.

Точно у мало чим примітному, але з добрим апероль-спрічцем і оливками до нього кафе Nemrod на перехресті вулиць Шерше Міді і Сан-Плясид поруч зі мною сиділа Маша (прим. героїня роману) і мріяла, як колись винесе довгоочікуваний тренч з Bon Marche, найстарішого і зараз люксового паризького універмагу. Там добре спостерігати за людьми – як місцевими буржуа, так і туристами, потомленими шопінгом. Хоча місцевих таки більше. Я взагалі люблю отак відкривати нові міста – не ломитися за списком пам'ятників, обов'язкових до перегляду, а видихнути, сісти десь в хорошому місці, дивитися і слухати людей. Бо сучасну картину міста творять саме вони.

Отже, вуличка Шерш Міді та її кав’ярні плюс вишукані (не побоюся цього слова) секонд-хенди Cherche Minippes, мрія всіх модників і можливість купити туфлі «шанель» за 150 євро. Там пасеться моя героїня Маша і час від часу проходить Рита (прим. – героїня роману), при чому ці дві жінки напряму так ніколи й не перетинаються. Тільки виявляється, що колишній чоловік Рити мав до Маші дуже цікавий стосунок...

Там же, в шостому районі, буквально навпроти «Немроду» є баскська винарня, де справді непогане вино, сир та інші тапаси. Пишеться добре, читається добре, а якщо пройти на паралельну вуличку Abbé Grégoire, то там є кавярня, в якій я весь роман дописувала (і логічно там же відбувається сцена, де Хлоя (прим. – героїня роману) чує свою пісню по радіо). Vin au bouche називається. Ось, де дійно достойна добірка вин і коньяків, а ще чудова домашня фуа-гра, але бармен-хлопець ріже її щедріше, ніж тамтешня дівчина. Вважайте, коротше.

Ще руф-топ готелю Montana у самого Сен-Жермен де Пре. Не впевнена, що я там писала цю книгу в щось, відмінне від телефону, але звідти хороший (і нетуристичний) вид на довколишні дахи і звідти взята сцена з Ритою, Філіпом і малайским геєм-модником. Головне приїхати туди в районі опівночі на коктейль або келих шампанського – інакше заженуть в ресторан, а їжа там просто огидна.

А, мало не забула бібліотеку Mazarine. Дуже круте місце, ідеальне для творчості. Там і писала собі тихо, під зеленою настільною лампою, в оточенні середньовічних книг і сумлінних студентів за іншими столами. Туди можна зайти і просто заради атмосфери, якщо гуляєте уздовж Сени. Перше відвідування – безкоштовне.

Рухаємося далі по уявній карті і просуваємося вгору по Сен-Жермену, спочатку до Одеона і його кав'ярні les Editeurs. Я там точно чимало писала – саме місце до цього закликає. Весь другий поверх – це велика бібліотека, де книжки можна читати, але не можна купити. Одного разу за великий стіл поряд зі мною посадили галасливу франко-американську родину. Вони так верещали і казали стільки дивних речей, що просто не могли стати епізодичними персонажами в книзі. З ними поряд у книзі п’є Маша свій кір (біле вино зі смородиновим сиропом) і заглядає голодними очима їм у тарілки (грошей на щось більше за кір і тарілочку безкоштовних горішків у Маші немає).

Якщо ще є сили, ідіть далі бульваром Сен-Жермен. До станції Maubert Mutualité. Сама станція мало чим цікава, звичайні навколо кав’ярні, двічі на тиждень базар і булочна з найкращим масляним круасаном всього за євро. Тут ошиваються мої Хлоя і Рита. Перша – після повернення з трагічного французького Півдня, друга – вже у кінцевій сцені зустрічі з Філіпом. Тут є голуби, неймовірно неприємне обслуговування в Café de Métro (ідіть, тільки якщо ви мазохісти), добрі в’єтнамські і тайські кафешки і за два кроки Нотр Дам, дзвони якого присутні у житті будь-якого парижанина з прилеглих районів.

Вирішите піти на дзвони – сідайте в бістро St Régis на острові Сен Луї. Там прекрасно пишеться і взагалі працюється – добрий вай-фай, практично пішохідна зона навколо. Тут же на острові найвідоміше французьке морозиво від Bertillon (моє улюблене – з юзу та з солоною карамеллю). Не памятаю, чи їсть хтось із героїнь морозиво, але Хлоя краде у Saint Régis чайові в офіціанта, а відтак він її доганяє... Я і правда питала в офіціанта, чи ставалося в нього таке. Його відповідь ввійшла у діалог із Хлоєю, ясна річ.

А якщо ви лишилися на Сен-Жермені, заходьте в іспано-аргентинський бар El Sur. Там нормальне вино з Південної Америки, начос, гвакамоле, смажена ковбаса та інші нормальні атрибути письменика – щоби їсти і пити, не відволікаючись від клавіатури. (Гвакамоле між клавішами?.. Так, бувало).

Ну а ще я часто писала в поїздах і літаках. В поїздах зручніше – три години їзди з Ліонського вокзалу до Марселю більш продуктивні, ніж переліт Париж – Київ (не треба вимикати ноутбук і складати столик). Добре писалося на резиденції Каменця під Каннами – в Мандельє ля Напуль, просто в саду під оливками або у прохолодній кухні, поїдаючи 8-кілограмовий кавун. Але це вже зовсім інша історія...