Куба — особистий досвід: 15 днів і 2000 км Островом Свободи

Куба — особистий досвід: 15 днів і 2000 км Островом Свободи

Авіаквитки
03 листопада 2016
Вікторія Савченко
Вікторія Савченко
Мандрівниця-фотограф

Перше, що спадає на думку, — Острів Свободи, Фідель Кастро, Че Гевара, революція, соціалізм. А як же насправді? Наскільки наші стереотипні уявлення про цю країну відповідають дійсності? Щоб відповісти на всі питання, мандрівники вирішили відмовитися від послуг туристичних агентств і самостійно оглянути острів.

Маршрут подорожі був запланований наступний: Гавана-Сороа-Віньялес-острів Хутіас-Пінар-дель-Ріо-Матансас-Варадеро-Сьєнфуегос-Тринідад-острів Санта Марія-Санта Клара-Гавана. Разом: 15 днів і 2000 км Островом Свободи.

Практична інформація


Заздалегідь через інтернет були заброньовані приватні готелі та машина для пересування країною.

Курс: 1 євро — 1.12 кука. Краще брати євро (у долара менш вигідний курс).

Ми жили у приватних готелях (casa particular), номер — 25 куків за ніч, можна замовити сніданок — 4-5 куків на одного, або вечерю — приблизно 8 куків з людини. Ціна може коливатися в залежності від замовлених страв.

У Гавані взяли машину GEELY (оренда за 10 днів — 800 куків і €150 застави, яку повертають, якщо з машиною нічого не сталося), щоб пересуватися, куди захочемо.

Моє тверде переконання: ніколи не побачиш справжньої Куби, перебуваючи в «зачесаних» під туристів готелях і виїжджаючи на заплановані чергові екскурсії. Звичайно, знання хоча б базової іспанської вітається.

На Кубі ходять дві валюти: для іноземців — куки (які вони отримують, міняючи свої долари та євро), для кубинців — песо. Різниця — в 25 разів песо дешевше, ніж кук. Середня зарплата кубинця становить €25-30, тому навіть один євро для них великі гроші. Тут дуже специфічний соціалізм, він зовсім не схожий на радянський. Кубинці живуть за картками: цукор, рис, кава, квасоля, сірники, зубна паста, яловичина тощо — все це отримують у строго визначених точках і тільки у певній кількості. На продукти існує місячна норма.

Тому харчуватися протягом дня було для нас значною проблемою: гастрономів/супермаркетів у нашому звичайному розумінні тут немає, на заправках можна купити тільки напої та печиво. Ресторани-піцерії працюють до 10 вечора, але за півтори години в них уже не потрапиш через черги.

Дороги — окрема тема. Якість — ще куди не йшло, але відсутність ліхтарів і вказівників робить подорож після 8 вечора досить екстремальною: запитати не було в кого, карти не збігаються з дійсністю, знаки, якщо такі взагалі є, суперечать один одному.

Виручали місцеві жителі: ми їх дорогою підвозили, а вони нам розповідали, як краще проїхати, так би мовити, коректували карту. :)

По всіх дорогах — революційна агітація, цитати з Че Гевари і Фіделя. Люди відкриті до спілкування, але для більшості з них іноземець — тільки грошовий мішок, спосіб покласти в кишеню кілька куків.

Розвинене жебрацтво. Можна не брати гідів ніде. За євро тобі розкажуть історію, сфотографують і т. п. При величезній кількості зелені, луків, прекрасних трав населенню не вистачає молока й яловичини, щоправда, є свинина, яйця та птиця. Ловля лобстерів — під забороною, карається в'язницею, тому їх по-тихому закуповують на чорному ринку і готують на вечерю у приватних готелях за запитом туристів.

Але всі ці незручності затьмарює приголомшлива природа. Барви яскраві, живність — безпечна (як нам сказали самі кубинці). Ми піднімалися в гори, купалися в морі на островах (саме на островах найчистіша та найтепліша вода і найбіліший пісок), об'їхали половину Куби, намотавши більше 2000 км.


Враження від маршруту


Гавана — блиск і злидні. Оглядовий автобус (HOP-ON HOP-OFF) провезе найвідомішими місцями Гавани: Капітолій, набережна Малекон, Замок Ель-Морро, Площа Революції з меморіалом Хосе Марті, Великий театр Гавани, Національний акваріум. Акваріум — шкода рибок, все у занедбаному стані, вікна акваріумів не чистяться, хоча проходять вистави дельфінів і морських котиків.

Непоганий іспанський ресторан біля Капітолію; чудовий Дайкірі (6 куків) у барі «Флорідіта» (одне з улюблених місць Хемінгуея); приголомшлива жива музика в барах і ресторанах, яку можна послухати і в обід, і ввечері.

Купатися найкраще на пляжі Санта-Марія, що за 35 км від Гавани (автобуси ходять з 9 ранку від площі біля Капітолію).

Сороа — невелике поселення за 50 км від Гавани, знамените своїм чудовим парком орхідей. Історія створення — досить сумна. Переселенець з Канарських островів синьйор Камачо на пам'ять про своїх померлих дружину та доньку розбив сад на купленій ділянці в 1.2 акра землі. Щоб не впасти у відчай, він став розводити орхідеї. Зараз парк налічує близько 850 видів орхідей з різних куточків світу і є за своїми розмірами другим після Бостонської оранжереї. Найкраще сюди приїжджати з листопада по січень, коли цвіте більшість видів. Ми були в серпні, і хоча квітучих орхідей було не дуже багато, інша зелень додала позитиву. Чудове місце для відпочинку!

Віньялес — невелике село в провінції Пінар-дель-Ріо. Стало відомим завдяки долині Віньялес, яка вражає поєднанням гір, пальм, буйної зелені та чорних птахів, які повільно ширяють і назву яких я так і не вивчила. На абсолютно рівній поверхні раптом з'являються карстові гори, які кубинці називають «моготес». В один із днів ми здійснили вилазку в гори (200 м над рівнем моря). Взяли місцевого провідника, який провів нас непомітними стежками, показуючи, як ростуть манго, чиморройя, кава, банани. Ми йшли до усамітненого будиночка фермерської родини, звідки відкривався приголомшливий краєвид на долину. Нас пригощали щойно зірваними фруктами і зрубаним цукровим очеретом — смачно та незабутньо!

На північ від Віньялеса лежить острів Хутіас. Ми обрали його, оскільки туди можна заїхати машиною (в'їзд — 10 куків з людини). Це місце стало для мене, мабуть, найбільш вражаючим з усієї поїздки. Напевно, так може виглядати рай. Туристів мало, білий пісок, тепла вода, дивовижні мангрові дерева, які живуть у морській солоній воді. Рожеві квіти, які виживають під пекучим сонцем на піску біля Атлантичного океану, — нереальна і дуже красива картинка. На острові можна запросто усамітнитися і вважати, що все людство, крім тебе, вимерло.

Пінар-дель-Ріо — звичайне маленьке містечко з невеликою кількістю пам'яток, але цікавою архітектурою. Сама провінція Пінар-дель-Ріо — найбільш нереволюційна частина Куби. Тут вирощують найкращий не тільки на Кубі, але й у всьому світі тютюн, і, відповідно, роблять найкращі сигари.

Тютюнова галузь настільки важлива складова кубинської економіки, що плантації Пінар-дель-Ріо не були націоналізовані після революції 1959 року і зараз перебувають у приватній власності. Звичайно, ми не могли не відвідати одну з них і не поговорити з її господарем.

Процес виготовлення сигари — справа досить трудомістка і тривала. Від посадки тютюну до отримання сигари проходить приблизно 2 роки, за цей час тютюновий лист піддається 136 процесам. Справжні якісні сигари — задоволення дороге. У коробці сигари не повинні відрізнятися за кольором та розміром. Тому їх потрібно купувати або на плантації, або у спеціалізованих магазинах у великих містах, вартість починається від 40 куків за коробку. Так, дорого, але на вулиці, де дешевше, можна купити сигари з бананового листя замість тютюнового. Так що настійно не раджу таким чином економити.

Матансас — столиця однойменної провінції і друге за величиною місто Куби. Вважається культурною столицею острова. Але нам особливо нічим не запам'ятався, хіба тільки відсутністю їжі у вечірній час:). У місті після 8 вечора поїсти проблематично через черги. В принципі — абсолютна провінція, і можна сміливо прибирати з маршруту.

У провінції Матансас, на півострові Ікакос, знаходиться відоме курортне місто Варадеро. Тут досить розвинена туристична інфраструктура: багато готелів, багато відпочивальників, пляжі поступаються пляжам на островах, але вода тепла і чиста. Все дорого, як і належить одній з найбільших зон Карибського басейну.

Сьєнфуегос — симпатичне приморське містечко, розташоване на березі Карибського моря. Його набережна практично повністю повторює гаванську Малекон. Історичний центр міста внесений до списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Неподалік від міста знаходиться приголомшливий ботанічний сад, без стежок, просто багато-багато гектарів лісу, дивовижні рослини та дуже красиві пальми (особливо красиві — королівські, довгоногі та стрункі, як молоді дівчата, з абсолютно гладеньким стовбуром заввишки десь у 20-30 м). У Сьєнфуегосі ми пили найсмачніший мохіто на Кубі (2.5 кука) у скромному відкритому барі міського пляжу.

Тринідад — симпатичне старовинне містечко, засноване іспанським конкістадором Веласкесом на початку XVI століття. Тринідад практично не змінився з XVIII століття. Завдяки тривалій ізоляції від решти Куби тут збереглося багато споруд, виконаних у колоніальному стилі: хати, церкви, цілі вулиці, вимощені бруківкою. З цієї причини в 1988 році Тринідад був внесений у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тільки тут роблять автентичний напій ла чанчачара — на основі самогону з цукрового очерету. Але не треба лякатися цього слова! В основу додають також воду, мед і лимон. У підсумку виходить легкий і приємний на смак напій, що так добре освіжає у спекотний літній день.

Саме у Тринідаді ми вирішили завершити відвідування кубинської «глибинки» і решту днів провести на островах.

Зайшовши в місцеве турагентство, обрали острів Санта-Марія, до нього можна добратися сушею, насипною дорогою у 50 км через Атлантичний океан — дуже красиво! В'їзд і виїзд — по 2 куки з машини.

Вода в морі близько 26 °C і бездоганно прозора. Біля берега плавають зграйки рибок, які грають з тобою, поки ти шукаєш місце поглибше.

Якщо ви хочете отримати повне уявлення про Кубу, про всі аспекти життя кубинців, потрібно обов'язково поїздити країною, подивитися великі та маленькі міста, піти в гори, в ботанічні сади, поїхати на пляжі, які не входять у стандартні екскурсії. А таких місць на Кубі — безліч.

Відпочинок на Санта-Марії поставив фінальну крапку в нашій подорожі, хоча, повертаючись до Гавани, ми все ж заїхали в Санта-Клару — побачити меморіал Че Гевари, знакової постаті в кубинській історії. Величезна площа з пам'ятником Че (внизу — його могила), підсвітка, граніт — дуже велично і монументально. А поруч різким дисонансом — розвалюхи-халупи місцевих жителів...

Що ще вразило?


  1. Звичайно, Гавана. Я уявляла її зовсім інакшою. Напевно, це дуже суб'єктивно, але столиця Куби здалася мені старою сеньйорою, яка розсипається та намагається зберегти залишки колишньої вроди. Це жінка, що не стежить за собою і махнула на все рукою... Більш-менш цілі будівлі сусідять зі справжніми руїнами і нетрями. Ніяка реконструкція не ведеться. Будинки витріщаються дірками вікон і дверей, стіни поступово руйнуються, всередені росте вічнозелена трава, бігають ящірки і напівголі діти.
  2. Люди. У мене склалося враження, що всі кубинці народжуються, танцюючи і з піснею. Ні, не з революційною, а народною, де обов'язково любов і важка доля людини. Незважаючи на життя за талонами, дуже сильний політичний тиск і бідність переважної частини населення, ці люди навчилися радіти простим і справжнім речам — музиці, танцям, коханню, сонцю, океану. У центральному парку Гавани до двох годин ночі осіб десять співали і грали свої (!) пісні, пританцьовуючи і попиваючи ром. І це було дуже зворушливо, з посмішкою і відкритою душею! Запам'ятався і концерт джаз-гурту з 4 осіб у кафе на набережній Малекон. Це були дійсно творчість, задоволення, натхнення, а не щовечірня звичайна робота.
  3. Кубинський автопром. Все, що колись (а це 30-50 роки минулого століття) було створене в Америці, Німеччині, Росії, чомусь після утилізації потрапило на Кубу. Весь цей металобрухт «бігає» дорогами столиці та інших міст, безбожно забруднюючи чисте повітря і брязкаючи всілякими деталями, що відвалюються. Будь-який колекціонер старих автомобілів втратив би спокій від такої кількості «плімутів», «доджів», «фордів», «кадилаків» і т. п., розфарбованих яскравими фарбами поверх іржі, яка все одно бере своє.
  4. Приголомшливий контраст між красою, величчю природи і буденним життям простого кубинця. Бідність, а часом і тривіальні злидні, на тлі безмежного океану, розмаїття яскравої зелені, теплого сонця та чистого повітря реально вражає.

Можливо, після візиту Обами Куба перестане бути такою закритою для своїх громадян і загальний добробут країни піде потроху вгору. Про це говорить кожен простий кубинець, і дай Боже їм здійснення цієї мрії.

І нехай ми багато чого не розуміємо і знаходимо масу недоліків у такій строкатій кубинській реальності, щось є в цьому острові, що приваблює, притягує, захоплює і змушує включити Кубу у список наших стовідсотково обов'язкових must see...

Замовте прямо зараз авіаквитки з Києва до Гавани від €670 на сайті TripMyDream.


Читайте також:

Гонконг — мегаполіс посеред джунглів

Два тижні в Європі: ідеальна подорож

Гоа — короткий гід для мандрівників

МІТКИ: